3. Згорьована мамця

Ну так от, у мене на порозі постало нереально прекрасне, ефірне, юне створіння, яке, я б зроду не повірила, якби вона сама цього не сказала, було матір’ю статевозрілого дракона, якому я мала знайти наречену.

Жінка пройшла до кабінету, по-аристократичному примостилася на краєчок стільця (я теж так уміла, у тому, минулому житті, та тільки зараз мені ці вміння і в сраку не здалися, люблю з келихом смачнючого лікеру з ногами у крісло залазити — ото де кайф, а не оті ваші «манери»!).

— Це ж шлюбна агенція? — уточнила вона.

Агась, для аристократів ми саме так і називаємося. А так, для простого люду — сваха я, Ева Водомірка (по паспорту — Еванджеліна Уотерскейтер*) приємно познайомитися.

— Так, ми пропонуємо такі послуги, — поважно схилила голову я. Репутація — наше все!

— Мені потрібна ваша допомога! — раптом з розпачем вигукнула жінка.

Я аж здригнулася від такої зміни її настрою.

— Вам чоловіка знайти? — обережно поцікавилася у неї.

— Що? А, ні, ні! Чоловік у мене є…

Мовчки дивилася, підстьобуючи скептично піднятими бровами продовжувати:

— Це мій син!

— Син?

— Так, він дракон. Мільярдер! Сам статки заробив у такому молодому віці!

Я аж скривилася від таких дифірамб.

— Нещодавно він отримав спадок. Але там є одна умова. Одружитися йому треба! Всього за місяць знайти наречену! Інакше той спадок відійде якомусь давньому родичу. Розумієте? А він тільки і порпається у своїх… Ех… — жінка черговий раз схлипнула і залилася таки гіркими сльозами.

Мені й шкода її було, та вже за довгі роки своєї діяльності я стикалася зі скількома маніпуляторами, що тепер на слово не вірила нікому, навіть найбезпораднішій і найщирішій, на перший погляд, матусі.

— Розумію, — ледь хитнула головою. — Товар де?

Сльози миттю висохли. Жіночка розгублено втупилася на мене:

— Товар? Який ще товар?

— Синаш ваш де? Я маю знати, кого пропонуватиму панянкам.

— Ох… Любчик… Любчик вдома, він навіть не знає, що я до вас прийшла.

Що година, то новий клопіт! Уже захотілося дати цій матусі копняка звідси, та я ж стримана, причепилася поки до іншого:

— Любчик, кажете? Боюся, поки ви його так називатимете, ваш «любчик» точно собі наречену не знайде.

Матуся з нерозумінням кліпала:

— А як же мені його називати, як не на ім’я? Любомир він у мене, Любчик лагідно…

Мені вже аж захотілося подивитися на того Любчика. Та ще й дракона. Мільярдера!

А нахрін йому той спадок взагалі-то?

*та ж сама водомірка, тільки англійською ;)