Шторм жахів
РОЗДІЛ 30
Коли темрява має обличчя
Перший сніг упав раптово.
Марта стояла на межі лісу, дивлячись, як білі пластівці лягають на темну землю. Контраст був різкий, майже болючий. Колись вона любила сніг. Тепер — просто спостерігала.
Вона відчувала все, що входило в ліс. Кожен крок. Кожен сумнів. Кожне бажання сховатися від власного життя. Ліс більше не приймав їх безпосередньо — він пропускав їх через неї.
Цієї ночі прийшов останній.
Старий чоловік. Повільний, згорблений, з очима, повними втоми. Він не просив. Не благав. Просто стояв і чекав.
— Я жив довго, — сказав він. — І нічого не залишив після себе.
Марта подивилася на нього уважно. Вона бачила його пам’ять, його страх, його провини — не як картинки, а як вагу.
— Ліс не дає нового життя, — сказала вона. — Він лише забирає відповідальність.
— Я знаю, — кивнув чоловік. — Тому й прийшов не до нього.
Марта зрозуміла.
Вперше хтось прийшов до неї, а не в темряву за спиною.
Вона зробила крок убік, перекривши прохід.
— Тоді йди назад, — сказала вона. — І проживи те, що лишилося. З пам’яттю.
Чоловік довго дивився на неї. Потім кивнув і розвернувся. Його кроки були важкими, але справжніми.
Марта залишилася одна.
Вона відчула, як ліс за її спиною заспокоївся остаточно. Не зник. Не помер. А прийняв новий стан — без годування людськими втечами.
Темрява мала обличчя.
І тепер це обличчя дивилося назовні.
#520 в Детектив/Трилер
#160 в Трилер
#140 в Містика/Жахи
Відредаговано: 14.01.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
