Шторм жахів
РОЗДІЛ 28
Те, що не хотіло помирати
Ліс не забирає все одразу.
Марта відчула це вночі, коли прокинулася від знайомого тиску в грудях. Не страх. Опір. Ніби щось, що мало зникнути разом із Сутністю, залишилося — слабке, зле, голодне.
Вона вийшла з дому, не взявши нічого. Повітря було важким, теплим, неприродно спокійним. Дерева стояли нерухомо, але Марта знала: вони дивляться.
На межі галявини хтось стояв.
Чоловік. Молодий. Занадто блідий. Його очі були порожні, але усмішка — знайома. Така ж, як у тих, хто думав, що знайшов легкий вихід.
— Я не хочу пам’ятати, — сказав він. — Забери це. Як раніше.
Марта повільно підійшла ближче.
— Раніше більше не існує, — сказала вона.
— Ти ж можеш, — благав він. — Візьми. Хай буде як колись.
Вона відчула це — стару силу, уламок того, що колись називали Сутністю. Воно шукало нову форму. Нову домовленість.
— Якщо я заберу, — сказала Марта, — ти станеш частиною лісу. Не зникнеш. Не втечеш.
— Мені байдуже, — прошепотів він.
І саме в цю мить Марта зрозуміла:
справжній жах — не в темряві.
Він у бажанні не нести відповідальності.
— Я не двері, — сказала вона твердо. — І не сховище.
Вона торкнулася мітки.
Чоловік закричав — не від болю, а від пам’яті, що накрила його цілком. Він упав на коліна, ридаючи, згадуючи все, що хотів стерти.
Коли Марта відступила, галявина була порожня.
Ліс прийняв рішення.
#520 в Детектив/Трилер
#160 в Трилер
#140 в Містика/Жахи
Відредаговано: 14.01.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
