Шторм жахів
РОЗДІЛ 26
Те, що залишилось у ній
Після того, як світло згасло, ніхто не говорив.
Люди стояли на галявині мовчки, ніби прокинулися після спільного кошмару. Хтось плакав. Хтось дивився в землю. Декілька — втекли, не озираючись, ніби боялися, що ліс передумає.
Марта стояла в центрі кола.
Вона більше не відчувала болю. Лише порожнечу, рівну й холодну, як поверхня замерзлого озера.
Сутність зникла. Не розчинилася — злилася. З нею.
Марта зрозуміла це не одразу. Лише коли спробувала згадати щось просте — запах кави, обличчя матері, власний сміх — і не змогла.
Не тому, що спогади зникли.
А тому, що вони перестали бути її.
— Що ти з собою зробила… — прошепотів староста.
Марта подивилася на нього. І вперше не відчула ні злості, ні страху. Лише ясність.
— Я стала межею, — сказала вона. — Ви цього хотіли.
Люди розійшлися. Без подяк. Без вибачень. Так завжди буває, коли хтось бере на себе більше, ніж мав би.
Коли Марта повернулася до дому, він уже не здавався живим. Дошки мовчали. Вікна не темніли. Ліс більше не кликав.
Але вночі, заплющуючи очі, вона чула.
Не голоси.
Намір.
#520 в Детектив/Трилер
#160 в Трилер
#140 в Містика/Жахи
Відредаговано: 14.01.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
