Шторм жахів
РОЗДІЛ 22
Коли бояться живих
Чутки розповзаються швидше за страх.
До вечора про Марту вже говорили всі. Не вголос — пошепки, з відведеними очима, з різкими рухами, ніби вона могла вкусити.
Двері в магазині зачинилися, щойно вона підійшла. Жінка за прилавком зробила вигляд, що не бачить її. Діти, що гралися біля дороги, замовкли й розбіглися, наче побачили щось заборонене.
Марта йшла селом і відчувала погляди на спині.
— Це вона, — прошепотів хтось.
— Після неї почалося, — відповів інший голос.
— Ліс її слухає…
Вона зупинилася.
— Ліс не слухає мене, — сказала Марта, обертаючись. — Він просто пам’ятає.
Ніхто не відповів. Люди боялися не лісу. Вони боялися того, що Марта знала надто багато.
Увечері до її дому прийшли. Без стуку. Просто відчинили двері.
Староста був першим. За ним — ще кілька чоловіків. У руках у них не було зброї, але страх робить руки міцнішими за ніж.
— Ти маєш піти, — сказав староста.
— Я вже пробувала, — відповіла Марта.
— Тоді ти маєш залишитися… але не тут.
Вони дивилися на неї, як на проблему, яку потрібно прибрати. Не вбити — ізолювати.
— Ви хочете віддати мене лісу, — сказала Марта.
Ніхто не заперечив.
І в цей момент вона зрозуміла:
люди завжди знаходять того, кого можна принести в жертву, аби самим не дивитися в темряву.
#896 в Детектив/Трилер
#381 в Трилер
#392 в Містика/Жахи
Відредаговано: 14.01.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
