Шторм жахів
РОЗДІЛ 20
Те, про що мовчали
Марта почала помічати закономірності.
Імена. Дати. Вік. Усі зниклі мали спільне — вони поверталися в село після довгої відсутності. Як і вона.
В архіві сільради пахло пилом і страхом. Старі папки лежали нерівними стопками, ніби їх не переглядали роками. Марта перегортала сторінки, і кожна з них боліла.
Зникнення фіксувалися завжди. Раз на кілька років. І завжди після чийогось повернення.
— Ви не перша, — сказав голос за спиною.
Марта здригнулася. Староста стояв у дверях. Його очі були втомлені, але не здивовані.
— Ви знали, — сказала вона. — Усі знали.
Він кивнув.
— Ми не називаємо це вголос. Бо коли називаєш — воно чує.
— Людей забирають, — різко сказала Марта.
— Людей повертають, — поправив він. — Вони стають тим, ким мали стати.
Він відкрив одну з папок і показав фото. На ньому була дівчинка. Марта впізнала себе.
— Ви впустили його, коли були малою, — тихо сказав староста. — А тепер двері відчинені повністю.
Марта відчула, як холод повільно стискає груди.
— І як це зупинити?
Староста подивився їй просто в очі.
— Це зупиняють не всі. І не завжди повертаються.
#520 в Детектив/Трилер
#160 в Трилер
#140 в Містика/Жахи
Відредаговано: 14.01.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
