Перший зниклий
Село прокинулося пізніше, ніж зазвичай. Люди виходили з будинків мовчазні, напружені, ніби всі відчували одне й те саме, але боялися назвати це вголос.
Марта йшла дорогою, намагаючись не дивитися вбік лісу. Кожен крок давався важко — ніби земля не хотіла її відпускати.
Біля магазину стояли двоє чоловіків. Вони говорили пошепки, але коли Марта підійшла ближче, замовкли.
— Щось сталося? — запитала вона.
Один із них ковтнув слину.
— Степан зник, — сказав він. — Вночі. Пішов до лісу… і не повернувся.
Марта відчула, як усередині щось стиснулося. Степан. Вона пам’ятала його. Він був у зошитці. Ім’я, дата, слово: **«Залишився»**.
— Його шукали? — тихо спитала вона. — Ліс не віддає, — відповів інший чоловік. — Ніколи не віддавав.
У цей момент Марта зрозуміла: ритуал був лише початком. Те, що повернулося до неї, почало **йти далі**. Забирати тих, хто колись теж віддав щось лісу.
Вона подивилася в бік дерев.
І їй здалося, що між стовбурами хтось стоїть. Не тінь. Не Сутність.
Людина.
Яка дивилася просто на неї.