Шторм жахів
РОЗДІЛ 14
Спроба втечі
Марта вирішила їхати ще до світанку. Не тому, що вірила у втечу, а тому, що залишатися означало чекати. А чекання було найгіршим.
Вона зібрала речі швидко, бездумно. Документи, телефон, гроші. Руки працювали самі, ніби тіло знало: часу мало. Коло на долоні боліло дедалі сильніше, пульсувало в такт серцю, наче відраховувало секунди.
Дорога зі села була порожньою. Занадто. Жодної машини, жодної людини. Навіть птахів не було. Коли Марта дійшла до автобусної зупинки, їй здалося, що вона вже тут була — не сьогодні, не вчора, а колись давно, в іншому житті.
Автобус не приїхав.
Вона чекала годину. Потім ще одну. Телефон показував час, але стрілки на годиннику зупинилися на 3:17. Марта відчула, як холод повільно розтікається спиною.
Вона пішла пішки. Дорога тягнулася вперед, але кожен поворот виглядав знайомим. Надто знайомим. Через кілька хвилин Марта зупинилася — попереду знову була зупинка. Та сама. З облупленою лавкою і зламаним знаком.
— Ні… — прошепотіла вона.
Ліс оточував дорогу з обох боків. Дерева стояли ближче, ніж раніше. Вона зробила крок убік — і земля під ногами стала м’якою, вологою. Асфальт закінчився, ніби його ніколи й не було.
Марта зрозуміла просту, страшну річ:
дороги більше не існує.
Вона розвернулася й пішла назад. Цього разу дім з’явився одразу, ніби чекав. Двері були прочинені.
Усередині пахло лісом.
#520 в Детектив/Трилер
#160 в Трилер
#140 в Містика/Жахи
Відредаговано: 14.01.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
