Шторм жахів

РОЗДІЛ 10

Те, що зробила мати

Марта перечитувала щоденник до болю в очах. Кожен запис був наче удар — не різкий, а глухий, після якого довго не можеш вдихнути. Вона завжди вважала, що мати просто зламалася. Що поїхала, бо не витримала життя в селі. Це було просте пояснення. Безпечне.

Неправдиве.

У самому низу скрині вона знайшла конверт. Без адреси. Усередині — кілька аркушів і стара фотографія. На фото була мати, ще молода, стояла на узліссі. Її погляд був спрямований не в камеру, а трохи вбік — туди, де починався ліс. Вона не виглядала наляканою. Вона виглядала… винною.

Лист був короткий.

 > «Марто,
якщо ти це читаєш — значить, я не впоралася.
Я домовилася з ним. Він взяв мене замість тебе.
Але такі угоди не тривають вічно.»

 

Далі почерк ламався.

> «Я думала, що любов може бути платою.
Я помилилася.»

 

Марта стиснула лист у руках. Її охопила лють — холодна, важка. Мати знала. Знала й нічого не пояснила. Вона залишила її з боргом, про який Марта навіть не підозрювала.

У той момент будинок здригнувся. Не сильно — ніби хтось сперся на нього ззовні. Десь унизу щось упало. Марта різко підвела голову.

— Не зараз, — прошепотіла вона. — Будь ласка.

Відповіддю став тихий стукіт. Один. Другий. Третій.
У двері.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше