Шторм жахів
РОЗДІЛ 9
Щоденник
Горище зустріло її затхлим запахом пилу й старого дерева. Сонячні промені пробивалися крізь маленьке віконце, але світло тут не гріло. Воно лише підкреслювало тіні.
Марта шукала відповідь. Або підтвердження того, що вона не божеволіє.
Скриня стояла в кутку, прикрита старою ковдрою. Вона пам’ятала її — мати забороняла чіпати, казала, що там «не для дітей». Усередині лежали старі речі: дитячі малюнки, мотузяні браслети, зламані іграшки. І зошит.
Обкладинка була потерта, сторінки пожовклі. Марта відкрила першу — і відчула, як у неї холоне всередині.
Це був її почерк.
Дата стояла чітко: двадцять років тому.
> «Він знову приходив сьогодні. Каже, що я не повинна боятися. Каже, що ліс — це дім.»
Сторінка за сторінкою відкривалися спогади, яких вона не пам’ятала. Ритуали, кола на землі, імена, які не можна вимовляти вголос. Записи ставали все коротшими, ніби авторка поспішала або боялася, що її почують.
На останній сторінці було написано:
> «Якщо я забуду — він нагадає.
Якщо я піду — він прийде по іншого.
Якщо я повернуся — це буде кінець.»
Під текстом — свіжа дата.
Сьогоднішня.
Перо лежало поруч.
Тепле.
Марта повільно сіла на підлогу. Руки тремтіли. Вона зрозуміла, що щоденник не просто зберігав спогади.
Він продовжувався.
І хтось писав у ньому разом із нею.
#520 в Детектив/Трилер
#160 в Трилер
#140 в Містика/Жахи
Відредаговано: 14.01.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
