Шторм жахів
РОЗДІЛ 7
Зникла
Про зникнення дівчинки говорило все село, але ніхто не говорив уголос. Люди перешіптувалися, дивлячись у бік лісу, ніби боялися, що він почує.
Марта дізналася про це від Олексія. Дівчинці було десять. Її звали Соломія. Вона пішла шукати собаку і не повернулася. Пошуки тривали два дні, поки хтось не знайшов рюкзак.
Марта пішла туди сама.
Рюкзак лежав біля старого дуба, акуратно поставлений, ніби хтось подбав, щоб його помітили. Усередині — зошит, ліхтарик із тріснутим склом і плями крові. Занадто темні, щоб бути свіжими. Занадто акуратні, щоб бути випадковими.
На землі не було слідів боротьби. Лише сліди босих ніг, що вели вглиб лісу. Маленькі. Дитячі.
І ще одні.
Більші. Нелюдські — надто довгі, з дивною відстанню між кроками.
Марта відчула, як її нудить. Вона знала ці сліди. Бачила їх колись давно, але тоді не зрозуміла, що вони означають.
Ліс був поруч. Надто поруч. Дерева схилялися над місцем, де лежав рюкзак, ніби спостерігали.
— Вона не винна, — прошепотіла Марта. — Це я.
Вітер пройшовся між гілками, і їй здалося, що вона почула тихий, задоволений зітх.
Тієї ж ночі Марта побачила Соломію у сні. Дівчинка стояла між деревами, тримаючи за руку когось, кого не було видно.
— Він сказав, що ти прийдеш, — прошепотіла вона.
Марта прокинулася з криком, знаючи:
ліс більше не чекає.
Він почав забирати.
#553 в Детектив/Трилер
#171 в Трилер
#191 в Містика/Жахи
Відредаговано: 14.01.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
