Шторм жахів
РОЗДІЛ 6
Те, що вона забула
Уночі Марта знову не спала. Коло на долоні не зникло — навпаки, шкіра навколо нього стала чутливою, ніби під нею щось рухалося. Вона перев’язала руку, але біль залишився, глухий і настирливий, як нагадування.
Коли сон усе ж прийшов, він не був сном.
Марта стояла серед лісу — маленька, років семи. Дерева здавалися вищими, темнішими. Вона плакала, але не від страху, а від образи. Поруч стояв хтось іще. Вона не бачила обличчя, лише відчувала присутність — знайому, теплу.
— Я більше не хочу бути сама, — сказала дитяча Марта.
І ліс відповів.
Голос був м’яким, заспокійливим. Він пообіцяв, що ніколи не піде. Що завжди буде поруч, якщо вона відкриє двері. Марта пам’ятала відчуття — полегшення, радість, довіру. Вона сказала «так».
Прокинувшись, Марта різко сіла. Серце калатало, горло пересохло. Вона зрозуміла, що цей спогад не був вигадкою. Його не стерли — його сховали.
На тумбочці лежав дитячий браслет з мотузки. Вона не пам’ятала, щоб привозила його з собою. Усередині вузла була вплетена маленька кісточка — пташина.
Марта повільно підвелася й підійшла до дзеркала. Вона знала, що не повинна. Але не могла зупинитися.
Відображення дивилося на неї з легким докором.
Ніби чекало, коли вона згадає все.
---
#545 в Детектив/Трилер
#174 в Трилер
#203 в Містика/Жахи
Відредаговано: 14.01.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
