РОЗДІЛ 5

Перший крок у ліс

Вона довго стояла на межі між двором і лісом. Це була не просто лінія — це була межа між безпекою і правдою. Повітря з того боку було холоднішим, густішим. Кожен звук ставав глухим, ніби світ затамував подих.

Марта ступила під дерева — і одразу відчула, як щось змінилося. Світло стало тьмяним, кольори зникли, залишилися лише відтінки сірого і зеленого. Ліс не шумів. Він чекав.

Вона йшла повільно, обережно, намагаючись запам’ятати шлях назад. Але дерева здавалися однаковими. Кожен поворот виглядав знайомим, ніби вона вже була тут раніше. Вона відчула це різко й болісно — спогад, який намагався прорватися крізь роки забуття.

На одному зі стовбурів Марта побачила знак. Вирізане коло, старе, але доглянуте, ніби його регулярно оновлювали. Усередині кола — подряпини, схожі на літери. Вона простягнула руку — і різкий біль змусив її відсмикнути пальці.

На долоні виступила кров.

Ліс відреагував одразу. Повітря здригнулося, десь далеко затріщала гілка. Марта почула кроки — не позаду, а навколо, з усіх боків одразу. Вони не наближалися. Вони оточували.

— Я не хотіла, — прошепотіла вона, не знаючи, кому саме.

У відповідь ліс прошепотів її ім’я. Не голосом. Відчуттям. Наче воно пролунало прямо в голові.

Марта відступила, задихаючись, і майже бігом повернулася додому. Лише за зачиненими дверима вона дозволила собі впасти на підлогу.

На її долоні кров утворила чіткий круг.

Такий самий, як на дереві.