Глава 23

— Що значить, тебе звільнили? Я приїду за десять хвилин! — заявила подруга, кидаючи слухавку, щоб одразу ж викликати таксі й мчати до Анфіси.

Чомусь їм обом тотально не щастило не тільки з чоловіками, а й у роботі. Хоча їй самій було набагато краще і легше. Хоча б тому, що забезпечувати необхідно тільки себе. Вона не хотіла навіть уявляти, що таке мати-одиначка.

Останнім часом Жанна все частіше замислювалася про те, що причина може ховатися в них самих. Ну не можуть же усі навколо виявлятися негідниками! Зрештою, навіть якщо й так, то є в них щось таке, що притягує саме таких людей. І з цим треба негайно починати боротися. Як саме, вона поки що не уявляла. Але, безумовно, готова шукати розв'язання делікатної проблеми.

— Ти на мітлі, чи що? — мляво здивувалася Анфіса, відчиняючи двері.

Відсутній погляд подруги насторожив Жанну. Вона ображено фиркнула.

— Ось вона, подяка. Поспішаєш до подруги за подвійним тарифом таксі, а тебе у відьомстві звинувачують.

— У тому, щоб відати щось більше, ніж усі, немає нічого образливого, — байдуже знизала плечима Красько, прямуючи за традицією на кухню.

Жанна насупилася, виявивши на столі дві великі піци з різними смаками. Коробки були ще закриті. І, здається, навіть не встигли охолонути.

Оскільки не надто привітна господиня одразу ж плюхнулася на табурет, однокласниці довелося взяти все у свої руки й накривати на стіл, кидаючи стривожені погляди на Анфісу. Що таке мало статися з нею, що довело до такого байдужого стану?

— Красько, а не лякай мене. Викладай, що трапилося, — зажадала, сідаючи за стіл.

Піцу розкладено по тарілках, але їсти ніхто не поспішав.

Анфіса зосереджено насупилася, збираючись із думками. Абсолютно не уявляла, з чого почати, щоб картинка виклалася в голові Жанни так само, як склалася в її голові.

— Жанко, я в повній дупі. За всіма статтями, — скрушно сховала обличчя в долонях, потихеньку оживаючи. — Я сьогодні вперше в житті бачила стільки бабла, від якого добровільно відмовилася. Знову з'явився Мирон. А я закохалася в одруженого мужика, — видала на одному диханні.

Подруга ошелешено моргнула й автоматично потягнулася за скибочкою піци. Причому з коробки, старанно ігноруючи порцію в тарілці.

— Нічого так порядок денний, — фиркнула вона, зі смаком пережовуючи ласощі, активуючи посилений апетит Анфіси.

Красько усміхнулася.

— Тепер, як завжди, вимагаю подробиць, — жуючи, запросила Жанна.

— Якщо коротко і по суті, то нещодавно з'явився Мирон і зажадав повернути йому якийсь сейф, про який я і думати не думала. Весь цей час він переслідував мене. Це він, до речі, тобі тих женихів підкидав. Розраховував виявити сейф у мене вдома і дістатися до нього не своїми руками.

— Ну так, у дусі Мирона, — підтакнула Жанна.

— Вадим мене врятував від нього. Але... до банку ми все-таки поїхали. Сейф виявився порожнім. А в справжньому сейфі незліченні багатства.

— Нічого не зрозуміла, — потрясла головою співрозмовниця.

— Ось і я не зрозуміла, звідки стільки грошей. Але мені пояснили, що це крадене. Звичайно ж, я віддала гроші слідчому...

— Звичайно ж?! — розлютилася Жанна. — Ти його посвідчення хоч бачила? Може, це теж шахраї типу твого Мирона!

Анфіса задумливо похитала головою.

— Я теж так подумала, але я відчуваю... Розумієш, я впевнена, що це точно слідчий.

— Відчуває вона! Скільки там хоч було? Скількох грошей ти Машку свою позбавила?

— Не тисни на хворий мозоль, — поморщилася Красько.

— Ну ні, я тепер буду твоєю совістю і спокою тобі не дам...

— Совість якраз спокійна і задоволена, — усміхнулася Анфіса. — А доньці я сама зароблю.

— Скільки там було? — перепитала Жанна, подаючись уперед.

— Я не змогла порахувати, — винувато сховала погляд Красько. — Та й навіщо чужі гроші перераховувати?

— Ну ти й ду-уре-е-па... — протягнула гостя, випрямляючись. — Треба було все перевірити. Може, Мирон тебе сам так розвів.

— У Мирона не було коду від сейфа.

Зустрівши скептичний погляд подруги, Анфіса на секунду засумнівалася в правильності свого рішення. Але брати участь у будь-чому, пов'язаному з колишнім чоловіком, категорично не хотіла.

— У мене є телефон слідчого. Хочеш, подзвони йому сама і запитай, слідчий він чи шахрай, — з викликом запропонувала. — Він сказав дзвонити, якщо раптом Мирон знову з'явиться. Чоловічок же мені й замок зламав. Додому теж заявлявся вже, від нього ніде не сховатися. То нехай ним поліція займається сама. А мені всі ці ігри ні до чого. Ні за які мільйони, — твердо вимовила жінка, рішуче беручись за свою скибочку піци.

— Зрозуміло, — здалася Жанна, яка давно не бачила такого настрою подруги. — А що за крендель одружений підвалив?

— Він не підвалював. Це Вадим, — зніяковіло зізналася Анфіса. — Я не бачила відразу, що в нього каблучка на пальці.