Глава 7

Анфіса присоромлено відвела погляд. Справді, чого це вона? Розмріялася тут. Цікаво, як його звати? Адже ім'я багато про що може сказати на додаток до вчинків. Сергій он виявився повільним. Такий самозакоханий равлик, що вважає ледь не філософією всього життя власну лінь. Перекладає всі рішення, навіть дрібні, на жіночі плечі. З таким виглядом, ніби дає вибір. Коли просто не в змозі вирішувати й нести відповідальність за наслідки. Ні, такі чоловіки для спільного майбутнього категорично не годяться. А які годяться? Відповіді в неї не було. Зате обличчя адміністратора вперто маячило перед очима. Хотілося побачити його ще раз. Щоб переконатися в досконалості, або заспокоїтися, що їй тільки здалося, і світ стоїть на тому ж місці, а всі чоловіки думають тільки про власний комфорт. Зрештою, бідна його дружина, якщо він так кожній панянці на виручку поспішатиме. Якщо, звісно, вона взагалі є.

— Розумієш, Жанно, — обережно протягнула, відпиваючи холодний чай і з тугою дивлячись на спорожнілу вазочку від цукерок. — Мене абсолютно не вразив цей твій Сергій. Зате я зустріла цілком дивовижну, таку теплу людину...

— Що значить теплу? — фиркнула подруга. — Для обігріву батареї є і калорифер, якщо вже на те пішло.

— Та ну тебе, — відмахнулася жінка. — У нього очі такі... ну, розумієш?

— Ні, — похитала головою Жанна і тужливо замовкла.

— У нього очі, які розуміють. Ти знаєш, що він зробив? — захоплено вимовила, пускаючись у барвисті описи не тільки вчинку чоловіка, а й своїх емоцій при цьому.

Жанна реготала до сліз, випитуючи все більше подробиць. Анфіса ж відчула, що спорожніла, переказавши й немов би переживши цю ситуацію ще раз. Нове почуття глибоко вразило її. Адже раніше вона завжди й все могла розповісти найкращій подрузі, вони в усьому розуміли одна одну і ніколи не заводили секретів. Що ж тепер не так, що змінилося? Можливо, вона просто втомилася?

— Жанно, ти не ображайся на мене, — тихо попросила, — але, будь ласка, не влаштовуй більше ніяких побачень для мене. Я почуваюся такою брудною, втомленою і спустошеною після цього.

— Ти просто не вмієш жити. А особисте життя не можна пускати напризволяще про себе потрібно подбати! Інакше хто це зробить за тебе? — щиро обурилася співрозмовниця.

Анфіса зажурилася.

— Доля... — боязко припустила.

Жанна розреготалася.

— Мила моя! — почала вона тоном домомучительки, немов застала її за крадіжкою булочок із кухні. — Якщо ти будеш сидіти біля моря і чекати сприятливих обставин...

— Я нічого й не чекаю, — тут же заперечила.

— Це й погано, що не чекаєш! — обурилася подруга. — Ти на собі зовсім хрест поставила.

— Та ні, — відмовлялася Анфіса. — Особисте життя у мене якраз є. Це все, що особисто моє. Що стосується тільки особисто мене.

— Маячня! — пирхнула жінка, піднімаючись з-за столу і ставлячи чайник на плиту. Однією чашкою чаю розмова точно не закінчиться. — Я збираюся танцювати на весіллі вже цього року, — авторитетно заявила, повертаючись до столу і знову наповнюючи вазу цукерками.

— Чому б тобі не танцювати на власному весіллі? — зовсім тихо уточнила Анфіса, голодним поглядом дивлячись на шоколадні цукерки з цілими лісовими горіхами та лікером.

Стільки солодкого їсти шкідливо для здоров'я і фігури. Але не їсти його шкідливо для психіки. Плюнувши на всі встановлені власноруч норми, сміливо потягнулася за черговою цукеркою. У гірці обгорток, що шелестять, під її ліктем стало на одну більше.

Жанна ображено надулася. Весілля, та й узагалі стосунки, завжди залишалися болючою темою для неї. Попри всю емоційність, яскравість і незабутність, вона залишалася для протилежної статі другом, начальницею, підлеглою, колегою... — та ким завгодно, але не жінкою. Савельєва могла вирішити абсолютно будь-яку проблему. У буквальному сенсі, за лічені хвилини. І тільки одне питання залишалося незакритим довгі роки — заміжжя.

Раз на пів року вона вперто сідала на дієту, давала собі обіцянки дотримуватися здорового харчування, вирушити на фітнес, зайнятися йогою. Змінити щось у своєму житті кардинально й однозначно на краще. Потім від цих змін впадала в депресію. Заявляла, що хорошої людини має бути багато. Кілограми набиралися з подвійною швидкістю, і все починалося спочатку.

Одного разу їй навіть вдалося скинути цілих десять кілограмів і протриматися в такій формі кілька місяців, проводжаючи кожне тістечко голодним поглядом. Жага знайти щастя виявилася сильнішою за любов до солодощів і в цьому раунді перемогла. Ось тільки щастя дзвонити в її двері не поспішало. Остаточно переконавшись у своїй неспроможності як жінки, Жанна взялася склеювати життя найкращої подруги, маючи намір взяти у долі реванш і створити сім'ю якщо не для себе, то для Анфіси. Хтось же має бути щасливий. Але й тут чекало розчарування. Аналітичний розум подруги відкидав буквально відразу одну за одною всі кандидатури в чоловіки, миттєво знаходячи в них вади, які ретельно приховуються від суспільства.

Так вони й проводили час удвох, за чашкою чаю, у ті вільні часи, які випадали на їхню долю. За що неодноразово потрапляли під обстріл косих поглядів сусідок, які ревно оберігали здорові стосунки. Вони чомусь уявили, що Жанна перебуває з Анфісою у інтимному зв’язку. Можливо, виною всьому були букети, які подруги періодично притягували одна одній, намагаючись підбадьорити. Або спільні вечірні походи в кіно у ті вільні вечори, коли найбільше в світі хотілося, щоб обійняв надійний чоловік.