6. "Найшов про що переживати.."

Ще здалеку я побачив Олесю. Вона стояла біля свого під'їзду й виглядала мене. Вона стояла до мене спиною, бо зовсім не чекала, що я прийду з іншого боку.

Струнка, невисока дівчина. Темне волосся, нове пальто. Так, зі спини вона виглядала наче й не на п'ятнадцять.

А коли повернулася до мене обличчям, то я б їй узагалі всі вісімнадцять дав. Вона наче мої думки читала: очі та губи нафарбовані. Бо коли вона без усього цього, то дитина дитиною.

— Ти де так довго ходиш? — почала вона з мене жартувати. — Тебе дівчина на побачення покликала, а ти десь блукаєш.

— І хто кого повинен чекати: я тебе чи ти мене? — Олеся сміялася. — Ну чого ти такий засмучений? — спитала вона.

І я все їй розповів. І про шість років, і про різницю у віці, про всі свої думки та переживання.

Олеся дуже уважно це все вислухала, а потім сказала:

— По-перше, дівчата раніше дорослішають. Тому вважаймо, що мені сімнадцять. Сімнадцять — це нормально?

— А по-друге, у моїх батьків вісім років різниці — і нічого, живуть собі нормально. Он ще й мене народили! А про те, що хтось там щось буде думати... залиш це мені.

— Шість років... Це хто ще з нас малий! знайшов про що переживати, — усе сміялася з мене Олеся, доки ми гуляли разом у старому парку.

Та мені вже було все одно, хто про що там думає. Бо вона дійсно мала рацію: коли добре разом, то яка різниця, який там вік чи хто що скаже? Головне — чи добре нам, коли ми удвох, а все інше... А про все інше хай думають ті, хто ніколи в житті не кохав по-справжньому!