Висновки на верхівці піраміди

І ось, нарешті, вершину піраміди досягнуто, подолано останню сходинку. Чи вже можна радіти? Наші сперечальники зійшлися віч-на-віч, «ніс до носа» дивляться один на одного. З'ясовано, що розбіжності двох підходів формальні та, за великим рахунком, несуттєві. Але чи досягнуто консенсусу? Чи зможуть тепер протилежні сторони «обійнятися і йти разом у Світле Взаєморозуміння»? При підйомі пройдено значний шлях для досягнення згоди. Але яке його логічне завершення?

На перший погляд, достатньо у філософських формулах просто поставити знак рівності між поняттями Бог і Природа – і все, консенсус знайдено! При цьому, здавалося б, самі собою усунуться суперечності між релігією та матеріалізмом. Вони ж пояснені у попередніх міркуваннях! Хіба лишилися розбіжності? Здається, прийшов час тиснути один одному руки. Але щось заважає…

Це «щось», бачу, треба описати докладніше. «Воно» перешкоджає порозумітися вірянам та матеріалістам вже досить давно – протягом всього історичного розвитку людства. Це «щось» – суттєва та принципова суперечність, а не просто дрібна розбіжність у трактуванні деяких термінів. Наші сперечальники «дивляться у різні боки», хоча образно й стоять ногами на одній і тій самій землі. Говорять про одне і те саме, але до взаєморозуміння не дійдуть ніколи. Ідеологічні вектори не збігаються.

Ось тут, на «верхівці піраміди», наприкінці складного філософського шляху, на нас чекає розчарування для тих, хто хотів згоди між Вірою та Знанням. На мій погляд, вона неможлива, навіть незважаючи на довгий ланцюг позитивних проміжних ланок логіки. Тут виникає враження, що наші сперечальники підіймалися на різні вершини.

Очевидно, що проблема стара, як сама історія. Нею займалися ще давні греки та багато хто після них. Але згоди, схоже, так і не знайдено. Ідеалісти та матеріалісти залишилися по різні боки «барикад». Чому це так? А тому, що Віра і Знання ставлять перед людиною різні завдання. І різниця тут не у філософських міркуваннях, а у напрямку логічного руху.

Матеріаліст, визнаючи всі властивості Природи, завжди хоче її пізнання, завжди хоче її вивчати. Він хоче зрозуміти Природу на максимально можливому рівні. А людина, що вірить, ніколи не може собі дозволити навіть думати про вивчення Бога. Бог для нього не пізнаний у принципі, і все! Підкорився Господу, повірив, і проси. У жодному разі не розумій, а тільки проси! Виходить, що суперечність між Вірою та Знанням лежить не в області логіки, а в області їхніх початкових завдань. Тобто марно аргументовано переконувати йти разом людей, які попрямували у різні боки. Апологети Віри та Знання не погодяться один з одним ніколи.

Хоч би як далеко не просувався матеріаліст при своєму вивченні Всесвіту, завжди залишиться невивченою якась його частина. Хоч у глибині космосу, хоч у глибині океану, чи у глибині своєї уяви. І саме там, найімовірніше, вірянин і «поселить» Бога. Така світоглядна потреба і того, й іншого. Бо матеріаліст завжди хоче відкрити двері в «кімнату з таємницею», а вірянин завжди хоче тримати її зачиненою, щоб зберегти своє священне незнання. Справжній матеріаліст ніколи не задовольниться лише вірою в Істину, він завжди буде прагнути її перевірити, виміряти, вивчити та доторкнутися. Вірянину достатньо Віри самої по собі. Докази святості для нього зайві!

То чи існує все ж таки підхід до згоди між цими двома протилежностями? Можливо, існує щось третє, несуперечливе обом началам? Думаю, що є, але досить рідко зустрічається у повсякденності. Ім'я йому – філософія. Про неї, про її різні аспекти і йдеться у цій книзі.

В наведеному прикладі філософ, як би підіймається на вершину по третій стороні піраміди, по своїх сходах. Сходинки та питання у нього все ті ж самі. А ось завдання вже свої. Він, на відміну від матеріаліста, допускає існування Бога. А на відміну від вірянина він здатний і не боїться аналізувати Його сутність.

Хоча можливо, це лише особисті фантазії автора цих рядків. Не будьте занадто суворими. Адже домовилися на початку не турбувати Канта, Гегеля і Фейєрбаха. А ось Бенедикт Спіноза видається мені найближчим однодумцем у таких міркуваннях.

Наш філософ підіймається до вершини своїм шляхом та шукає свій власний консенсус, розмірковує, наприклад, про таке. Варто задуматися про те, що протягом багатьох століть релігія змінювала свої форми відповідно до розвитку людського суспільства і при цьому завжди була нагальною потребою цього суспільства. Змінювалися часи та звичаї, політичні формації, церковні конфесії, а релігія при цьому завжди залишалася «скелетом» людського світогляду, основою суспільної моральності – як індивідуальної, так і колективної.

Релігія як каркас несе на собі й світогляд, і мораль, і побутові традиції. Без неї простій людині важко усвідомити себе у складному світі. На релігійних традиціях замішані майже всі норми суспільної поведінки. Причому самі норми поведінки беруться, швидше за все, із життєвої практики. А на релігійних традиціях вони саме «замішані», як тісто з борошна замішане на молоці. Очевидно, таким чином виходить стійкіша форма. І так за всіх часів.

Не слід також забувати, що віруюча людина та атеїст – це два ідеалізовані полюси світогляду. Реальна людина завжди між ними зі своїми особистими особливостями психіки. Немає людей, які вірять стовідсотково, так само як і стовідсоткових атеїстів. Доречно пам'ятати відому приказку – «не буває атеїстів у одиночному окопі». Це про те, що навіть найбільш невіруюча людина починає хреститися та молитися у важкій ситуації, коли ворожий танк йде на тебе. А тобі, такому єдиному у Всесвіті, просто страшно, і нема кому тебе підтримати в тій невідомості, що буде за хвилину… Звертаються до Бога люди найчастіше саме тоді, коли щось вкрай потрібне та дуже важливе не залежить від тебе, як не намагайся. Життя, здоров'я…