Розділ 11

Увесь його вигляд кричав про те, щоб я боялася. Але чомусь я не могла. Я злилася на нього через те, що він приховував свою справжню діяльність від мене. Мій погляд так само твердо дивився на нього у відповідь, і деякий час ми вели мовчазну боротьбу очима.

– Думаю… – я прочистила горло та підняла голову вище. — Я саме там, де повинна бути. Хіба ні?

Я запитально підняла одну брову, зауважуючи, як мʼязи на обличчі Яна сіпнулися. Він злився. Можливо, навіть боровся з тим, щоб накричати на мене за таку раптову появу. Але якби він дозволив собі підвищити на мене тон, то я б уже тут не стояла, а в той самий момент пішла б геть. І, мабуть, він зрозумів це. З його вуст вирвалося тихе зітхання. Ян підійшов на крок ближче так, що наші тіла майже впиралися. Я могла б відступити, але не робила цього. Навпаки — ще більше випрямилася, щоб здаватися рівною йому.

— Що ти тут робиш? – спокійніше спитав він.

— Дивлюся на те, чим насправді займається мій чоловік, — відповідала жорстким тоном. — І мені це не подобається.

— Саш… – Ян поклав свою руку на моє плече, але я скинула її. — Будь ласка, поговорімо в іншому місці…

— Чому не тут? — спитала я, озираючись довкола. Розуміння змусило мене криво посміхнутися. – Боїшся втратити авторитет перед своїми людьми? Очевидно, що ніхто тут не знає тебе таким, яким ти є зі мною.

— Не провокуй мене, – крізь стиснуті зуби сказав він.

Але я хотіла спровокувати, щоб побачити, що він ховає за цією турботливою маскою. Уже одна ідеальна картинка стерлася. І поступово кожен новий мазок нашої картини стає спотвореним. Мій чоловік здавався мені ідеальним, але я не була впевнена, що це все реально. Тепер уже точно ні.

— А то що? – кинула виклик я. – Покажи мені, Яне! Покажи, який ти насправді. Який ти, коли не годуєш мене з ложки, не носиш на руках, не купаєш і не обіймаєш?

Його темний погляд став ще темнішим, майже чорним. Здається, я ще ніколи не бачила, щоб його груди так сильно здіймалися. І це не від хвилювання чи страху. Це був чистий всепоглинальний гнів, який він намагався приховати за своєю безпристрасною маскою. Але я не тільки бачила його в цих карих очах, але й відчувала кожною клітинкою свого тіла. Можливо, емоційно ми були повʼязані сильніше, аніж нам обом здавалося.

– Ем, узагалі-то ми… — розгублено почав говорити поруч Роман.

– Ти хто? – різко спитав Ян, навіть не глянувши на нього. Його погляд невідворотно був прикутий до моїх очей.

— Член клубу, – пробурмотів чоловік, махаючи своєю карткою.

Я не встигла зреагувати, як Ян різко вихопив картку з його рук та з точністю кинув її в найближчий смітник. Мої брови злетіли вверх від здивування, а рот злегка розтулився.

– Уже ні! – Ян уперше глянув на чоловіка, подарувавши йому свою похмуру посмішку. – А тепер вимітайся звідси!

Роман уже хотів обуритися, але коли в його полі зору зʼявилися двоє амбалів, то перечити не став. Я лише дивилася поглядом на те, як чоловік просто-таки втікав з клубу. Стало трохи ніяково та соромно перед ним, адже це через мене його вигнали з клубу. Хоча я ніколи не вважала хорошими людьми тих, хто займається азартними іграми. Може, це не так вже погано?

— Це було дуже грубо, – невдоволено сказала я своєму чоловіку.

І тільки він хотів щось додати, як я з високо піднятою головою пройшла повз нього та почала підійматися сходами вверх. Я хотіла, щоб він бачив, що я образилася. І, чесно кажучи, мені більше не хотілося залишатися у цьому місці. Я дізналася достатньо, щоб піти геть. Звісно, він ішов за мною. Звісно, його важкі кроки відбивалися прискореними ударами мого серця. Я не боялася Яна, хоча йому, мабуть, у цей момент хотілося, щоб я відчувала до нього страх. Усе-таки він любив тримати свій авторитет. Авторитет, який поступово згасав поруч зі мною.

— Тобто приходити сюди без мого відома та загравати з іншими чоловіками – це не грубо? — голосно спитав він за моєю спиною.

Я закотила очі, впевнено крокуючи самотнім вузьким коридором. Його кроки стали гучнішими та ближчими. Я знала, що він от-от наздожене мене.

— Ти не залишив мені вибору! – огризнулася я. – Ти міг розповісти раніше про те, чим займаєшся насправді. Тоді мені не довелося б проходити сюди під прикриттям! Але ти брехав мені, а я… Чорт, я ненавиджу брехню.

Я зітхнула та зупинилася у той момент, коли Ян схопив мою руку. Він розвернув мене обличчям до себе та притягнув ближче так, що я вдарилася своїм тілом об його міцні груди.

— Особливо від тебе, — додала тихіше.

Очі защипало від неприємної вологи. Я опустила погляд униз, щоб Ян не помітив цього, але не помітити було неможливо. Пальці, якими він стискав моє запʼястя, ослабли. Він лагідно потер мою шкіру, наче заспокоював її після того, як завдав мінімального болю.

— Я не обманював тебе, – тихо сказав Ян, намагаючись спіймати погляд. Але я все ще дивилася вниз.

– Ти приховав від мене правду! – обурилася я. — І коли ти показував мені свій клуб, то намагався переконати мене, що там якась комірчина з товарами! Можливо, я й втратила памʼять, але я не тупа, Яне. Ти не можеш ось так обманювати мене та приховувати такі речі.

– Гаразд, пробач! – видихнув він, ледь торкаючись губами моєї скроні. — Визнаю, це було неправильно.

Я все ж таки наважилася глянути йому в очі. Боялася це робити, бо розуміла, що відчую слабкість і мій гнів ущухне. Очікувано, що все стало саме так.

— Чому ти не сказав мені правду? – тихо спитала я, не приховуючи образу в голосі.

Його погляд блукав моїм обличчям і зупинився на моїх очах. Він дивився на мене так, ніби намагався переконати, що тепер уже говорить тільки правду.

— Я боявся, що ти засудиш мене за те, чим я займаюся.

І я повірила. Глянула йому в очі та повірила, бо по-іншому не могло бути. Це ж Ян – мій чоловік, до якого у мене є почуття. Можливо, поки вони мені абсолютно незрозумілі, але вони є.

— Раніше тобі це не дуже подобалося, — тихіше додав він.

— Я знала?! – голосно спитала з відвертим здивуванням.

Ян кивнув головою. Ця новина мене трохи спантеличила, адже якщо я вже знала про це, то чому він приховав? Але я вирішила не забивати собі думки зайвими питаннями. Точно не тоді, коли його пальці ніжно погладжували мою шкіру й тим самим розбурхували дивні бажання всередині мого тіла. Моє дихання збилося, бо ми все ще стояли так близько. І його приємний запах наповнював мої легені, вʼїдався в шкіру, просочувався у кожну клітинку.

— Мені досі це не дуже подобається, – пробурмотіла я, невдоволено хитнувши головою. – Навіщо тобі це? Хіба тобі бракує прибутку з бару та нічного клубу?

— Дзиґа ніколи не впаде, якщо буде крутитися на кінчику, – серйозним тоном сказав чоловік. — На ньому тримається уся її рівновага. Цей підвал – це кінчик моєї «Дзиґи». Прибрати його – вона впаде. А я не можу дозволити своєму клубу розпастися. Він має надто багато значення у моєму житті.

– А я? – пошепки спитала. – Виходить, що я не маю для тебе ніякого значення.

— Звісно, маєш! — Ян охопив своїми долонями моє обличчя. — Ти… Ти все для мене, Олександро.

І уся моя злість розчинилася у солодкому поцілунку, коли його губи трохи невпевнено торкнулися моїх. Ми не так часто цілувалися, бо Ян чомусь уникав цього. Але якщо це ставалося, то він був вкрай обережним. Інколи мені здавалося, що він аж занадто ніжний зі мною. Але насправді мені це подобалося. Чоловік, який в інших вселяє страх одним своїм виглядом, боїться нашкодити мені своїми дотиками.

Я поклала долоні на його груди та піднялася навшпиньки, щоб відповісти йому на поцілунок. Він сильніше притиснув мене до себе, пристрасно впиваючись у мої губи. Мої ноги підкосилися від нових відчуттів. Я мало не зашпорталася на цих високих підборах. Але я б точно не впала, бо Ян тримав мене так міцно, що я мало не задихнулася в його обіймах. Мені хотілося більшого, і я злегка відхилила голову вбік та розімкнула губи, дозволяючи поглибити поцілунок. І, присягаюся, навіть мої заплющені очі закотилися від задоволення. Я пальцями зімʼяла його сорочку та тихо застогнала між поцілунками. Ян пошепки вилаявся, а тоді поцілував мене знову так, що я наче знову втратила памʼять. Для мене не мало значення, де я знаходилася. Лише його дотики були в цей момент по-справжньому важливими.

Тихі кроки в коридорі змусили нас відірватися одне від одного. Я розплющила очі, зустрічаючись поглядом з горючими темними очима. Незчулася, як Ян схопив мене за руку та повів убік. Ми обоє важко дихали, бажаючи отримати велику дозу кисню, але як тільки за нами зачинилися двері його кабінету, Ян притиснув моє тіло до стіни так, що усе повітря вибилося з моїх легень.

Наші палкі погляди знову зустрілися. Я потягнулася до нього, впираючись долонями в міцні чоловічі груди.

— Я все ще зла на тебе, — сказала навпроти його губ і зі всієї сили штовхнула.

Але Ян навіть не похитнувся. Він майстерно спіймав мої руки та підняв їх над моєю головою, притискаючи до стіни.

— Я теж злюся, чорт забирай! – Ян нахилився до моєї шиї та поцілував ніжну шкіру. – Ти дозволила йому торкнутися себе.

Я закотила очі, коли його поцілунки на моїй шиї стали вологішими.

— Він лише тримав мене за руку, – відповіла, задихаючись від відчуттів.