Розділ 3

— Медсестра прийде завтра, — голос Яна порушив тишу в спальні.

Мені було боляче підіймати руки, але я зробила це, щоб відкинути своє густе волосся на один бік. Мій погляд був зосереджений на моєму чоловікові, що досі стояв до мене у профіль. Він був до біса привабливим, магнетичним, але було щось у ньому таке, що лякало до тремтіння кінчиків пальців на ногах. Цей непорушний спокій та беземоційний вираз обличчя, який так складно було прочитати. Але він турбувався про мене з особливою ніжністю, тому я не могла сумніватися я у тому, що він дійсно кохає мене. Я, гадаю, теж кохала його. Неможливо було не закохатися в такого чоловіка.

— Я б хотіла помитися, — сказала я та злегка зніяковіла від своїх наступних слів: — Допоможеш мені?

Ян завмер. Деякий час він не кліпав і, здається, навіть не дихав. Раптом мʼязи на його обличчі сіпнулися. Чоловік здригнувся, наче щойно прийшов до тями. Я не розуміла, чому його так сильно здивувало моє прохання. Я спробувала усміхнутися, коли наші погляди зустрілися.

— Звісно, — трохи невпевнено погодився Ян. — Звісно, я допоможу тобі. Очевидно, що ти не зможеш зробити це самостійно. Я… Я наповню ванну водою, а тоді прийду за тобою.

— Гаразд, — прошепотіла я, спостерігаючи за тим, як мій чоловік вилетів з нашої спальні.

Його поведінка трохи здивувала мене. Я почала задумано розчісувати пальцями своє волосся, але моя голова була порожньою. Усе, що відбувалося до аварії – суцільна чорна діра. Я прокинулася й одразу побачила темні очі Яна. Усе життя, здавалося, починалося саме з нього. Мабуть, через це я відчувала особливу привʼязаність до свого чоловіка. Він був єдиною людиною, яку я знала зараз. І Ян знав достатньо добре мене, щоб розповісти правду про моє минуле життя.

— Уже все готово, — до кімнати повернувся Ян. — Я допоможу тобі підвестися чи…

Він підійшов до мене, і я зауважила, що на ньому вже не було піджака. Верхні ґудзики сорочки були розстебнутими, а комірець чомусь здавався мені мокрим. Погляд зупинився на краплинах води, що стікали по його шиї. Схоже, він вмивався.

Я ахнула, коли він раптом обережно підхопив мене на руки. Усередині щось тьохнуло і дихати раптом стало важче. Я повернула голову до Яна, що спостерігав за мною своїми темними очима — тими самими, що буквально зустріли мене з того світу.

— Думаю, так буде краще, — сказав він, подарувавши мені свою теплу усмішку.

Я не стрималася та усміхнулася йому у відповідь. Можливо, я й могла дійти до ванної кімнати з його підтримкою, але вирішила не відмовлятися від того, щоб мене понесли на руках. Я обійняла свого чоловіка за шию та поклала голову на його плече. Відчувала таку сильну втому, що мало не заснула, коли він мені ніс. Але я так само хотіла змити з себе усі сліди лікарні, тому змусила розплющити очі. Ян опустив мене на ноги, і я здригнулася, коли босі стопи зустрілися з холодною плиткою. Кімната наповнилася легкою парою від теплої води у ванні.

Я пальцями схопила краї футболки, намагаючись потягнути її вверх. Мої ребра ще не зажили, тож зробити це було складно. Я відчула полегшення, коли Ян допоміг мені. Мої руки опустилися вниз, і я втомлено зітхнула. Чоловік стягнув з мене чорні легінси, а тоді зупинився біля моїх ніг. Він трохи розгублено глянув на мене, наче вагався, але зрештою його пальці обережно торкнулися гумки моїх трусиків. Я не зводила з нього очей, коли він так обережно стягнув їх вниз. Ян одразу ж різко підвівся та почав розмотувати повʼязку під моїми грудьми. Його пальці на мить затрималися на синяках, що залишилися після зламаних ребер. Він обережно провів подушечками вниз, торкаючись інших гематом. Аварія подарувала мені багато синяків та травм, тож тепер я виглядала так, наче мене дванадцять раундів дубасили на рингу.

— Тобі неприємно? — пошепки спитала я, спостерігаючи за Яном.

Його пальці завмерли на фіолетовому синяку, що вкривав мій правий бік.

— Що? — розгубився він, піднявши свій погляд до моїх очей.

— Дивитися на мене, — прошепотіла ще тихіше. — Торкатися… Я не знаю, як виглядала раніше, але мені прикро, що тобі зараз доводиться бачити ось це.

— Це виглядає так, ніби мені неприємно? — Ян уважно спостерігав за мною, продовжуючи водити пальцями по моєму тілу. – Навіть якщо на твоїй шкірі синяки та подряпини, вона все ще залишається такою ніжною, як я памʼятаю.

Кутики моїх губ здригнулися. Чоловік нахилився ближче до мене та підняв свої руки, щоб обережно охопити ними моє обличчя.

— Це мине, — прошепотів він. — Усі рани загояться, а від аварії не залишиться жодних слідів. Скоро ти знову бігатимеш на своїх підборах, займаючись улюбленою роботою.

— Але я не впевнена, що усе буде так, як колись. У мене таке враження, що щось змінилося.

— Зміни — це завжди на краще. Хіба ні?

— Так, — відповіла я пошепки. — Думаю, так.

Ян повів мене до ванни та допоміг мені залізти в теплу воду. Вона не була холодною чи гарячою. Температура здавалася максимально комфортною для мого тіла. Мій погляд був прикутий до чоловіка, що почав наливати на свої долоні трохи шампуню. Ян не дивився на мене зовсім. Він був зосереджений на тому, щоб вимити мою голову та тіло, але це було швидше фізичним завданням. Щось його тривожило, і я помічала, що він трохи ніяковів. Особливо, коли невпевнено проводив мочалкою по моїх грудях і нижче.

— Усе гаразд? — спитала я.

Ян злегка підняв мою праву ногу, щоб намилити її. Він знову ж таки не дивився на мене, але кивнув головою.

— Думаю, мені треба спитати у тебе те саме, — тихо сказав він.

— О! Так, — я спробувала усміхнутися. — У тебе добре виходить.

Його губи розтягнулися в легкій усмішці, і мені стало легше. Ян не так часто усміхався, але коли він робив це, то я не могла погляду відвести. Увесь страх, викликаний його брутальний жорстким виглядом, одразу зникав, а на його місці зароджувалися метелики.

Він обережно вийняв мене з ванни, а тоді на сухо витер моє тіло рушником. Після цього чоловік знову закріпив повʼязку на моїх ребрах під грудьми. Я відчула приємне тепло, коли його руки замотали мене в білий махровий халат.

Коли ми повернулися до спальні, я одразу ж лягла у ліжко. Ян пробурмотів щось про те, що йому потрібно в душ, а тоді підійшов до шафи й витягнув звідти чисті речі. Я очікувала, що він роздягнеться тут, переді мною. Але чоловік не зробив цього.

Я нудилася в очікуванні його повернення. У думках прокручувала те, що хотіла розпитати у нього про себе. Було так багато запитань: наш перший поцілунок, наше весілля, наш медовий місяць, наші подорожі, наші друзі, наші плани, наші мрії…

Я мало не заснула, але таки дочекалася його повернення. Ян підійшов до ліжка з іншого боку в піжамних штанах та футболці. Я встигла переодягнутися в нічну сорочку, тому вже лежала в ліжку, вкрита ковдрою.

— Думав, ти вже спиш, — прошепотів він, наче боявся злякати мене своїм голосом.

— Вирішила почекати на тебе, — чесно відповіла я.

— Не варто було. Ти втомилася, а ще тобі треба більше відпочивати.

Я прикусила губу, спостерігаючи за тим, як його рука відкинула ковдру вбік. Матрац поруч зі мною прогнувся. Ян ліг на ліжко біля мене, але на достатній відстані. Він склав руки на животі та подивився у стелю. Я почала знервовано жувати нижню губу в очікуванні його дій. Але він не робив абсолютно нічого. Жодних обіймів, поцілунків…

— Зі мною щось не так? — не витримала я після приблизно десяти хвилин нестерпної тиші.

— У якому сенсі? — Ян повернув голову в мій бік.

— Ти не дивишся на мене, не обіймаєш, не торкаєшся. І ти дуже дивно поводишся рівно з тієї миті, як роздягнув мене у ванній.

Його погляд майже зливався з темнотою кімнати, але я все ще могла бачити ці темні очі.

— Ти хочеш, щоб я обійняв тебе? —  пошепки спитав він.

— І чому ти так тихо говориш? У домі нікого нема, окрім нас.

Ян виглядав враженим і трохи здивованим.

— Я просто… — він зглитнув. — Не звик до такої уваги з твого боку.

Його слова спантеличили мене. Я насупилася, сильніше притискаючи до себе ковдру.

— Не зважай! Якщо ти хочеш, щоб я обійняв тебе, то… — Ян почав сунутися до мене. — Звісно, я зроблю це.

Я зупинила його, впершись своєю долонею до міцних чоловічих грудей. Мені раптом стало гаряче, бо його тіло напружилося, а мʼязи стали надто помітними на відчуття.

— Тільки якщо ти цього теж хочеш, – сказала я, глянувши йому в очі.

Він зітхнув та лагідно поклав свою долоню поверх моєї руки, що досі лежала на його грудях. Моє серце в грудях пропустило декілька ударів, а тоді забилося з шаленою швидкістю.

— Я хочу, — сказав чоловік, нахилившись ближче до мене своїм обличчям. — Ти навіть не уявляєш, як сильно я хочу обіймати тебе, торкатися, цілувати. Я просто боюся зробити тобі боляче.

— Ти не зробиш, — тихо запевнила, відчуваючи, як між нами починає зароджуватися особливий магнетичний звʼязок. – Мої ребра уже майже зажили, і я все ще пʼю знеболювальні. До того ж я знаю тебе. Ти завжди обережний зі мною. Я впевнена, що ти не скривдиш мене.

Він обережно поклав свою руку на мою щоку, а губами потягнувся до моєї голови. Ян залишив легкий поцілунок на моєму чолі, а тоді уважно глянув мені в очі.

— Я готовий на все заради тебе, — твердо сказав він. — Просто повір мені.

Я наважилася підняти свою руку. Мої пальці обережно торкнулися його шиї, і я провела ними нижче. Мені раптом захотілося зняти з нього цю футболку, щоб відчути прямий контакт з його шкірою. Але я стримала себе, тому продовжила свої дослідження поверх футболки. Я знову повернулася до шиї, а тоді обережно подушечками пальців пробіглася по лінії його щелепи. Він не зводив з мене очей, і я глянула на нього у відповідь.

— Я вірю, Яне, — прошепотіла ледь чутно. — Я вірю тобі.