Віктор

Моя рука міцніше стискає телефон.

— Так. Я впевнений.

Андрій Савчук глибоко вдихає на тому кінці дроту.

— Пане Левицький, значна частина цього договору не матиме юридичної сили в тому вигляді, у якому ви хочете його оформити.

— Я це розумію.

— Угода, яку ви укладаєте з пані Коваль, є... ну, досить нетиповою.

Влучно сказано.Платити комусь за те, щоб ця людина вийшла за тебе заміж, саме по собі не виглядає як звичайна цивільна угода. Але це не означає, що ми не можемо чітко зафіксувати наші домовленості.

— Я це розумію, — кажу я. — Але я хочу, щоб усе було оформлено. Зробіть так, щоб кожна наша домовленість була юридично зафіксована.

— Вікторе, я...

— Я не обманюю Софію. Вона чудово усвідомлює, на що погодилася.

Я відкидаюся на спинку крісла.

— Мета договору — забезпечити, щоб ми обоє дотримувалися своїх зобов’язань.

— Зрозуміло. Так.

— Це справа між двома людьми, — продовжую я. — Оформіть фінансову частину окремо. Як передачу коштів. Половину — після підписання договору, решту — наприкінці року.

— А шлюб?

— Не треба записувати, що гроші є платою за шлюб.

На тому кінці дроту западає тиша.

— Я зроблю, як ви кажете.

Я піднімаю погляд на стелю.Зараз він скаже щось, що не має нічого спільного з правом, і мені доведеться це відкинути.Так і стається.

Він хороший сімейний адвокат. Один із найкращих у Києві. Колись він працював із моїм дідом, а потім із батьком. Без  сумніву я найняв саме його допомагав оформлювати документи, пов’язані зі спадщиною. Але в Андрія є одна звичка, яка дратує мене щоразу, коли наші розмови виходять за межі закону...Він любить давати поради.

— Я розмовляв із пані Коваль, — каже він.

Ось воно, докір у його голосі.

— Вона відповідальна, цілеспрямована молода жінка. Гадаю, ви зробили хороший вибір, Вікторе.

— Але?

— Але очевидно, що вона не до кінця розуміє, чому ви це робите.

Я мовчу.

— Гадаю, якщо ви поясните їй причину, їй буде легше прийняти це рішення.

— Вона вже погодилася.

— Усно, — нагадує він. — Але вона ще не сказала «так» під час офіційної реєстрації.

Я проводжу рукою по щетині на підборідді.Чорт, він має рацію.

— Прийнято до відома, — кажу я.

— Добре. Я підготую документи й надішлю вам сьогодні.

Ми прощаємося, і я кладу телефон на стіл.На екрані мого ноутбука відкритий календар.

Софія займається більшістю моїх комунікацій.Вона робить це майже від самого першого дня, коли я прийшов в Exciteur замість Дмитра Черненка.

Дмитро пішов....Я ніколи не розумів людей, які добровільно залишають можливість керувати компанією такого масштабу.

Exciteur була компанією, що стрімко рухалася вперед у своєму сегменті, і якщо Дмитро не хотів залишатися біля керма, охочих посісти його місце вистачало.

Наприклад, я.

Софія дісталася мені разом із цією посадою.Так само, як кабінет, меблі та всі інші речі, які не мали для мене жодного значення.Непомітна молода жінка з ідеально вкладеним волоссям, стриманим одягом і звичкою зливатися з оточенням. Тепер вона моя майбутня дружина.

Я проводжу рукою по обличчю.

Протягом останнього тижня спати було справжнім пеклом.Спогади приходять саме тоді, коли найменше хочеться їх бачити ,а разом із ними — думка про будинок.

Минули місяці з часу оголошення заповіту мого діда.Якби я міг просто забути про нього.Якби я міг дозволити Софії вийти з цієї історії.Сказати їй, що вона вільна.Що їй не потрібно виходити за мене заміж.Що вона може звільнитися, жити своїм життям, займатися своєю майбутньою компанією, фарбувати нігті, переставляти меблі у своїй квартирі або робити що завгодно інше.

Але я не можу.....

Бо тоді цей клятий будинок перейде до Наталі.Вона вже не раз говорила про те, що його можна продати....Вона знищить усе, що там залишилося від діда.

Був час, коли я сам хотів спалити цей будинок.Тепер я готовий одружитися зі своєю асистенткою, аби його отримати.Якби дід міг побачити мене зараз, я не знаю, чи сміявся б він, чи проклинав би мене за те, що я знайшов спосіб виконати його умову....Напевно, і те, і інше...

У моїй голові пробігає список жінок, з якими я зустрічався протягом останніх шести місяців.Більше, ніж я коли-небудь зустрічався раніше, більше, ніж коли-небудь хотів би знову.Це були безглузді розмови на безглузді теми з жінками, які знали про мене лише те, що бачили в новинах або чули від знайомих.

Світські дами, бізнесвумен ,кілька дівчат із модельного бізнесу.Усі вони погоджувалися на побачення, щойно чули моє ім’я  але вдавати, ніби я зацікавлений у чомусь довгостроковому, мені було не під силу.

Отже.Софія.Софія Коваль.Її охайні блузки...Її точність...Її дивовижна здатність пам’ятати все...І те, як вона відповіла мені, коли я зробив їй пропозицію.

Вона прийшла в цей кабінет і вела зі мною переговори.

Не відступила.

Відстоювала кожну свою умову, хоча я був майже впевнений, що їй хотілося втекти звідси одразу після першої хвилини.Вона виявила набагато більше твердості, ніж я очікував.І чомусь саме це мені сподобалося/, набагато більше, ніж мало б....

Найбільше мене дратує інше, мені доведеться наймати нову асистентку.

Тихий сигнал на комп’ютері повідомляє про нову подію в календарі.

Реєстрація шлюбу . Понеділок — 13:00.
ДРАЦС.
Учасники: Софія Коваль — підтверджено.
Віктор Левицький — підтверджено.

Я ставлю галочку навпроти свого імені. і таким чином підтверджую присутність на власному весіллі.Мені майже хочеться посміхнутися, але календар одразу нагадує про наступну подію,котра відбудеться сьогодні.

Передвесільна вечеря. Сьогодні — 19:00.
Ресторан «Сіль».
Софія Коваль — підтверджено.
Віктор Левицький — підтверджено.

Я беру телефон і натискаю єдину цифру, яка з’єднує мене із Софією.