Розділ 17. Вилучення

Наказ підписала суддя Ратушна.

Клара показала документ Северинові, поки шестеро майстрів розгортали обладнання в підвалі.

— За останню годину контур просів на сім відсотків. До автоматичного запуску лишилося менше двох відсотків. Ніч заснування почнеться завтра після заходу, але система може не дочекатися встановленої години.

Северин перечитав нижній абзац.

— Третю перевірку призначено на завтра. Припис дозволяє її обійти, а не завершити.

— Будинок замкнув одного опікуна зовні й стер мешканця. За такого падіння суд дозволив аварійне вилучення. Законність перевірять після свята.

— Під тиском пошкодження, яке створили ваші люди.

— Це теж розглядатиме суд. Після свята.

Ярина стала перед дверима підвалу.

— Я не даю згоди.

— В аварійній ситуації вона не потрібна.

— А згода Хранительки імені?

Клара не відповіла одразу.

— Цього статусу немає в сучасному кодексі.

— Тоді чому ваш реєстр так тримається за нашу пару?

— Бо стару магію з кодексу можна викреслити, але вона не зобов’язана це помітити.

Принаймні чесно.

Майстри рушили вниз. Будинок зсунув сходи, двоє впали, один ушкодив руку.

— Зупиніть його! — крикнув Северин.

— Вони заберуть камінь.

— А зараз він ламає ноги живим людям.

Ярина назвала адресу й наказала повернути сходи. Дім послухався не відразу, і ці кілька секунд Клара прийняла за доказ.

— Ви не контролюєте його.

— Я й не повинна контролювати сама.

Северин став поруч.

— Забороняю доступ через поріг до завершення опіки.

Його ключ замкнув підвал. Клара зняла перстень.

— Ти не залишаєш мені вибору.

Темний камінь у оправі тріснув. Червоний пил осів на Севериновому ключі, латунь почорніла, двері відчинилися.

— Глушник дару, — Северин глянув на тріснутий камінь. — З уламків Глиняної?

— Так. З того, що лишилося після вилучення.

— Ви дванадцять років носили на пальці дім, у якому загинула Лея.

Клара стиснула перстень у кулаці; гострий уламок прорізав рукавичку.

— Після вилучення там лишився тільки матеріал.

— Те саме ви говорите про кожен дім, який забираєте.

Майстри ввійшли. Ліхтарна чинила опір, складала коридори, перекривала проходи, а її страх тиснув Ярині на зуби. Вона повертала кімнати на місце, щоб людей не замурувало, й цим власноруч вела бригаду до каменя.

— Навіщо ви їм допомагаєте? — крикнув Олекса.

— Бо вони живі!

Ось чому бригада йшла без зброї, лише з інструментами: спробуй зупинити їх — і сам будинок покалічить людей, яких опікунка мусить захищати.

У підвалі ввімкнули різак. Труби завили, на верхніх поверхах посипалося скло.

Северин схопив Ярину за руку.

— Виводимо мешканців.

— Якщо підемо, вони його заберуть.

— Вони вже від’єднали камінь.

Ключ у її кишені став крижаним. Будинок помирав, і Ярининого голосу йому не вистачало; хотілося притиснутися долонями до фундаменту й називати його, доки стіни знову не впізнають одна одну.

На сходах стояв Дан у самих шкарпетках.

Ярина відпустила фундамент.

— Рита й Дан — через чорний хід. Олекса, беріть документи. Северине, третій поверх.

Вони працювали без суперечок: Северин повертав пороги, Ярина — коридори, Олекса рахував людей, а Рита несла адресну книгу під халатом.

Коли останній мешканець вийшов, камінь підняли з фундаменту. Звук був тихий, ніби з полиці зняли важку книгу, та будинок одразу забув, де земля. Підлога пішла хвилями, вікна відчинилися всередину стін.

Ярина й Северин лишилися у вестибюлі, відрізані від виходу.

— Мій ключ не працює, — сказав він.

— Тоді працюватиме мій. Я не відчиняю — я називаю.

Вона притисла латунь до дверей.

— Ліхтарна, вісім. Вихід на Ліхтарну. За ним Рита, Олекса й Дан — люди, яких ти впізнаєш.

Северин став за її спиною, накрив руку своєю.

— Поріг є там, де двоє вирішили піти.

Ключі повернулися разом.

Вони вийшли на тротуар за мить до того, як фасад утратив глибину. Будинок не обвалився — просто за вікнами не лишилося кімнат, а за дверима — коридору.

Клара вже сідала в службове авто з контейнером.