Глава 15. Мілана

Пальці Крістіана стискають мою долоню так міцно, що я виразно відчуваю кожну важку пульсацію його крові. Ми йдемо крізь натовп гостей, що розступається перед нами, наче розбурхане море, і я відчуваю себе акторкою на підмостках театру абсурду, де сценарій написаний кров'ю моїх мрій. Усміхатися. Потрібно просто продовжувати тримати цю фальшиву посмішку, поки м’язи обличчя не затерпнуть остаточно, перетворюючись на посмертну маску моєї свободи. Кожен спалах фотокамер засліплює, випалюючи залишки моєї гордості.

— Ти справжня професіоналка, люба, — ледь чутно шепоче він, схиляючись до моєї щоки для ілюзії ніжного, трепетного поцілунку. Його дихання обпікає шкіру, змушуючи моє тіло зрадницьки здригатися. — Навіть я майже вірю цьому сяйву в твоїх очах. Ти граєш роль ідеальної нареченої краще, ніж я міг сподіватися.

Я не відповідаю, лише міцніше стискаю зуби. Якщо я хоч на мить відкрию рот, то замість стриманої весільної клятви звідти вирветься некерований крик пораненого звіра. Я дивлюся перед собою, бачачи лише біле мереживо своєї фати, що здається мені саваном.

Церемонія минає як у важкому, задушливому тумані. Слово «Так» вилітає з моїх вуст механічно, позбавлене будь-яких емоцій. Важка золота обручка, оздоблена масивним діамантом, лягає на палець, наче розпечене тавро на шкіру раба. Священик щось монотонно говорить про вічну вірність, спільний шлях і божественне благословення, але я бачу лише холодний, переможний блиск в очах Крістіана — він щойно офіційно закрив найуспішнішу угоду в своїй кар'єрі.

Щойно настає коротка пауза між нескінченними привітаннями, батько різко затискає мене в кутку біля фуршетних столів, де запах дорогого шампанського змішується з гіркотою мого відчаю. Його обличчя багряне від стримуваної люті, товсті вени на шиї напружилися, загрожуючи лопнути.

— Ти хоч розумієш, що ти накоїла, мерзотнице?! — він майже шипить мені в обличчя, обдаючи важким запахом дорогого коньяку та сигар. — Де ти була? Яка ще «прогулянка наодинці»? Валевський-старший ледь не розірвав контракт прямо перед підписанням! Ти поставила під удар усе, абсолютно все, що я будував роками, цеглина за цеглиною!

— Я повернулася, тату, — кажу я абсолютно порожнім, позбавленим життя голосом, дивлячись крізь нього на снігові вершини за вікном. — Твій товар на місці. Гроші в безпеці. Чого ти ще хочеш від мене? Моєї душі? Так ти її вже продав.

— Я хочу, щоб ти поводилася як гідна дружина Крістіана Валевського, а не як істеричне, зіпсоване дівчисько! — він різко замахується, наче хоче вдарити мене по обличчю, але в останню мить згадує, де ми, і скільки очей прикуто до нас. Його рука важко опускається, стискаючись у кулак. — Якщо ти ще хоч раз викличеш такий скандал, я назавжди забуду, що ти моя донька. Ти залишишся ні з чим.

— Ти забув про це ще тоді, коли поставив свій підпис під контрактом, — кидаю я і розвертаюся, щоб піти геть від цього гнилого смороду зради, але наштовхуюся прямо в тверді груди Крістіану.

Він стояв за моєю спиною весь цей час, наче тінь. Його очі звужені, погляд металевий і гострий, як лезо бритви. Він бачив усе.

— Пане Громов, — Крістіан владно кладе руку мені на талію, притягуючи моє тіло до себе з такою силою, що я ледь не втрачаю рівновагу. — Моя дружина дуже втомилася від сьогоднішнього хаосу. Не варто більше виснажувати її своїми докорами. Відтепер її вихованням та всіма її справами займатимуся виключно я. І щоб це було востаннє, коли ви намагалися підняти на неї руку. Ваше щастя, що ви вчасно зупинилися.

Батько миттєво змінюється в обличчі, натягуючи на себе фальшиву, підлеслу посмішку, і щось незв’язно лепече про «надмірне весільне хвилювання» та «дівочий темперамент». Крістіан навіть не слухає його. Він розвертає мене і веде в самий центр зали, де вже згасає світло.

Перший танець подружжя. Музика огортає нас — вона розкішна, повільна і глибока, наче оксамит. Я змушена покласти руки йому на плечі, відчуваючи бездоганну, холодну тканину його смокінга та силу м'язів під нею. Гості дивляться на нас із щирим захопленням, вони бачать казку, навіть не підозрюючи, що під цією білою шовковою сукнею моє серце повільно стікає кров’ю.

— Твій батько занадто нервовий для великої гри, — зауважує Крістіан, впевнено кружляючи мене залою. Його ведення бездоганне, він повністю контролює кожен мій крок. — Йому несказанно пощастило, що я вмію тримати свої обіцянки, навіть коли партнер намагається втекти з поля бою.

— Ти насолоджуєшся цим, так? — я піднімаю на нього очі, які, мабуть, зараз повні нестерпного болю та виклику. — Тим, що я тут, прикута до тебе цим золотим обручем, у тебе в руках, і не можу навіть поворухнутися без твого дозволу.

— Я насолоджуюся порядком і логікою, Мілано. А зараз усе в твоєму житті нарешті стало саме так, як має бути за законами природи. Мисливець отримав свою здобич.

Вечір добігає кінця, залишаючи по собі втому та гіркий присмак поразки. Останні розкішні феєрверки розсипаються в темному оксамитовому небі над горами, освітлюючи на мить наші обличчя. Гості починають повільно розходитися, а ми, під пильними поглядами камер, прямуємо до ліфта.

Президентський люкс. Наш спільний номер на останньому поверсі, де ми маємо бути відрізані від усього світу. Місце, де всі фальшиві декорації нарешті впадуть.

Коли важкі двері ліфта беззвучно зачиняються, я відчуваю, як у мене починають підкошуватися ноги, а повітря стає надто розрідженим. Крістіан мовчить, але його домінуюча присутність заповнює весь обмежений простір кабіни. Він повільним рухом знімає піджак, невимушено перекидаючи його через руку, і я бачу, як напружені м’язи його спини та плечей перекочуються під тонкою, білосніжною сорочкою.

Ми заходимо в номер. Усередині панує атмосфера приторної романтики: тонкий запах тисяч пелюсток троянд, м'яке мерехтіння запалених свічок, охолоджене шампанське у відерці з льодом — усе підготовлено для ідеальної, омріяної першої ночі. Але для мене ця розкіш виглядає як вишукана камера тортур, прикрашена дорогим шовком.