Эпілог

Я притискаю сумочку до грудей та виходжу з кабінету лікаря. Страх огорнув мене з головою. Я тепер не розумію, як мені жити далі. Якщо весілля з Алієвим здавалося мені справжнім жахом, то бути вагітною його дитиною - ще гірше. Адже тепер ми з ним пов'язані навіки.

Виходжу надвір, роблю кілька жадібних ковтків свіжого повітря. Озираюся на всі боки, точно знаю, що за мною стежать люди Даміра. Помітила кілька тижнів тому випадково. Тримаються на відстані, придивляючись за мною.

Щиро кажучи, я думала, що за мною приїдуть наступного дня і силою повернуть назад. Але мій чоловік, здається, змирився. Вирішив дати мені бажану волю. Я мушу радіти цьому, але чомусь мені сумно. Адже це означає, що він вибрав не мене.

Якби Дамір щось відчував до мене, то давно б приїхав. Або хоча б подзвонив. Але чоловік поводиться так, ніби мене ніколи не існувало у його житті.

А охоронці...

Впевнена, це чергова перевірка, щоб я "нічого не наробила" та не зіпсувала його бездоганну репутацію.
Боляче усвідомлювати, що ти нікому не потрібна. Боляче, коли любиш людину, а вона ранить тебе день за днем. І нестерпно боляче, коли не можеш побачити її.

– Ну, і що тобі сказали? Гормональний збій? - Переді мною з'являється подруга з двома стаканчиками латте. Один мені простягає. Але я не торкаюся до нього.

– Викинь. Мені не можна кофеїн.

Її очі розширюються від подиву.

- Серйозне щось? – питає і стрибає по сходах униз, поки я ледве ворушу ногами, спускаючись з ґанку.

- Серйозне, - важко зітхаю, не розуміючи, як тепер жити і що робити. Грошей майже немає, просити батька немає сенсу, з чоловіком зв'язуватись навіть під дулом пістолета не збираюся. - Я вагітна, Алекс.

– Що? Вагітна? - Вона різко зупиняється і скрикує надмірно голосно. Я верчу головою на всі боки, боюся, що Даміру про це донесуть.

Мені і так довелося просити Алекс записатися на прийом замість мене. Ось тільки тепер це не допоможе.

Скільки я зможу приховувати своє становище? Місяць, два? А потім з'явиться живіт, все стане очевидним. Навіть якщо ховатися, носити одяг на кілька розмірів більше.

Я ж не народжуватиму під ім'ям подруги?

- Та тихіше ти, - прискорюю крок, бажаючи якнайшвидше дістатися до квартири.

– А хто батько? Це той хлопець, із яким ти на побачення ходила? Ти вже сказала йому? Ти залишиш дитину?

Її питання потрапляють у ціль. На жодне з них не знаю відповіді.

На очах проступають сльози образи та гіркоти. Господи, за що мені це все? Я зі своїм життям не можу розібратися, а тут ще й вагітність! Якщо Дамір дізнається, нічого хорошого з цього не вийде.

Ще недавно я достеменно знала, чого хочу від життя. Вступити до одного з університетів Ліги Плюща, стати фінансовим директором у якійсь великій компанії, бути незалежною від своєї сім'ї, добитися більшого у житті. Єдине, що мене хвилювало – навчання, навчання, навчання.

А тепер стільки проблем, про які не пишуть у підручниках. Немає ні інструкцій, ні підказок. Я залишилася зовсім одна і не уявляю, як правильніше зробити.

- Я ще нічого не вирішила, Алекс, - зітхаю, опускаючи долоню на плоский живіт. - Але писати йому про це не буду. Ми…. Ми розбіглися. Все скінчено…

Якщо Дамір дізнається про мою вагітність, то забере силою додому. І я більше ніколи не зможу від нього втекти. А я не хочу знову жити так...

Ні. Я ніколи і нізащо не розповім Алієву, що у нас буде дитина.

Дякуємо усім, хто стежив за історією Даміра та Єліни. Перша частина завершена. Запрошуємо вас до другої частини, яка назівається "Малюк на мільйон". Книгу можна знайти на моїй сторінці.