Глава 26

Дамір у домашньому одязі проходить без запрошення до моєї кімнати, розглядає меблі, наче вперше тут.

Мене одночасно охоплює хвилювання та злість. Щоразу, коли я вибудовую навколо нас бар’єри, йому якось вдається пробити їх і змусити повірити, що між нами може бути щось більше, ніж холодність.

— Хатня робітниця сказала, що ти сьогодні нічого не їла, — вимовляє він раптово, сховавши руки в кишенях і погойдуючись на п’ятах.

— Вона тобі збрехала. Я з’їла два яблука, — холодно відповідаю й відвертаюся від нього, вдаючи, що вся моя увага спрямована в екран ноутбука.

Але насправді я прислухаюся до кожного звуку в кімнаті, відчуваю присутність чоловіка, його погляд, що пропалює мої лопатки.

— Все ще сердишся на мене?

— На що мені сердитися? Це твоя справа, з ким святкувати свій день народження.

Між нами знову повисає тиша. Дамір робить кілька кроків у мій бік, завмирає за спиною, що шалено нервує. У мене шкіра покривається мурашками від його близькості попри те, що я не мушу на нього так реагувати. Але мене огортає чоловічим запахом, який пробуджує непотрібні спогади про нашу близькість. Я майже не дихаю, зосередитися дуже складно, забуваю навіть навіщо взагалі браузер відкрила.

— Про що ти вчора з Маратом говорила?

— Коли?

— У дворі. Вночі.

— Марат — твоя людина, спитай у нього. Думаю, як керівник служби безпеки, він доповість тобі про нашу розмову більш точно, ніж я.

— Не випендрюйся, Еліно. Я нормально тебе запитав, про що ви з ним розмовляли, — він хапається за крісло й розвертає його разом зі мною до себе.

Ми стикаємося поглядами, і всередині мене одразу все холоне. Дамір злий, і я не знаходжу причин для його агресії. У цій кімнаті я скривджена сторона, а не він.

— Про твою поведінку, Алієв. Задоволений відповіддю? А зараз, будь ласка, вийди з моєї кімнати й вдай, що мене не існує, як ти робив це десятки разів до цього. Мене цілком влаштовує такий варіант стосунків між нами. І, до речі, якщо ти тут, може, настав час поговорити про мій від’їзд? Я хочу повернутися до навчання. Ти обіцяв про це подумати. Я ж добре поводилася?

Дамір весь напружується, його кадик сіпається, дивиться на мене, невдоволено стискаючи губи. Тема, якої я торкнулася, йому не до вподоби.

Він хоче щось сказати, але в цей момент подає життя мій телефон, повідомляючи про вхідне повідомлення гучним звуковим сигналом.

Погляд чоловіка переміщується до столу, я не встигаю нічого зробити, як телефон опиняється в його руках.

— Я ж сказав жодних чоловіків, чому тобі знову написує цей Алекс?

Він обурюється, ніби має на це право. Я підводжусь зі свого місця, намагаюся відібрати в нього свій телефон.

— Віддай, — вимагаю, але той лише посміхається та намагається розблокувати мій мобільний, підбираючи цифрові комбінації, початок пароля явно підгледів, коли я розблокувала його.

— А що таке, Еліно? Там є щось, чого я не маю побачити? Напевно, мені варто було раніше перевірити твій телефон.

— Це вторгнення в моє приватне життя! — я не на жарт злюсь, це вже переходить усі межі. — Я не контролюю твої дзвінки, Даміре, і твої зустрічі теж. Віддай телефон, інакше…

— Інакше що, Еліно? Що ти зробиш мені?

Я мовчки витріщаюся на нього, дихаю часто, агресія розтікається всім тілом.

— Я ненавиджу тебе, зрозуміло? — штовхаю його долонею в груди. Дамір від мене такого явно не очікував. Але я на цьому не зупиняюся. Б’ю його кулачками доти, доки він не перехоплює мої руки за кисті, блокуючи будь-який рух. — Відпусти!

— Відпущу, коли заспокоїшся та розблокуєш телефон, хочу особисто подивитися, про що там Алекс написує моїй дружині! — гаркає мені в обличчя. Тепер у цій кімнаті двоє розлючених людей. Занадто багато агресії на жалюгідні квадратні метри.

— Нізащо!

Ми знову починаємо битву за телефон, звичайно ж, чоловік сильніший за мене й мені його не перемогти. Він сміється з моїх жалюгідних спроб відібрати в нього телефон, що злить мене до безумства. Якоїсь миті я чіпляюся за щось на підлозі й лечу вниз. Але Дамір встигає мене підхопити, і я опиняюся в його обіймах.

Ми дивимось у вічі одне одному, завмерши на місці. Він нишпорить поглядом по моєму обличчю, я — боюся зробити зайвий вдих. Гарячі долоні на моїй талії обпалюють. Я починаю тремтіти від його близькості.

Несподівано атмосфера в кімнаті змінюється. Дамір дивиться на мене інакше. Я спостерігаю за тим, як його обличчя повільно наближається до мого, і здавлено стогну, коли його губи раптово накривають мої. Коліна підгинаються, дії чоловіка перевертають усе з ніг на голову.

Я намагаюся відсунутись, але чоловік не дозволяє. Цілує, немов зголоднілий хижак. Пробуджує всередині мене те, що я так довго намагалася сховати: невдоволення, інтерес до чоловіка, бажання відчути його знову.

Не знаю, у який момент я починаю піддаватися йому. Не розумію, як ми опиняємось на ліжку, охоплені пристрастю. Як залишаюся без одягу. Пам’ятаю лише, що між поцілунками навіщось поспішаю повідомити: