Глава 19

Я точно не збираюся сьогодні плавати, тому залишаюся в шортах та майці. Та й не впевнена, що брала із собою купальник, коли летіла додому. Вмикаю ліхтарик на телефоні й спускаюся вниз сходами, міцно вчепившись пальцями в поручні. Впасти зі сходів — останнє, чого б мені хотілося.

Дамір не збрехав, у критому басейні дійсно є освітлення. Його недостатньо, щоб повністю освітлити велике приміщення, але добре видно як Дамір розсікає руками воду, не помітивши моєї появи. Тому я маю кілька хвилин, щоб спостерігати за чоловіком. Коли він підпливає ближче й наші погляди зустрічаються, я чомусь червонію.

— Вода тепла, приєднуйся, — вимовляє, упираючись долонями в борт басейну. У нього міцні накачані руки та рельєфне тіло. У мене пульс прискорюється, побачивши Даміра лише в плавальних шортах.

— Ні, дякую, я просто посиджу на шезлонгу, почекаю, коли світло з’явиться, — ковтаю слину і, відірвавши погляд від чоловіка, підходжу до шезлонга, щоб відсунути його далі до стіни.

— Ну як хочеш, — він відштовхується від бортика, пірнає під воду. У мене відчуття, ніби Дамір на якомусь чемпіонаті, і йому обов’язково потрібно прийти до фінішу першим.

Я просто сиджу і спостерігаю за ним, раптово забувши про все на світі. Таке враження, що Дамір намагається виснажити себе фізично настільки, щоб забутися, перестати думати про те, що мучить його.

Він сьогодні нікуди не поїхав. Залишився на ніч удома. Мене це чомусь тішить.

Раптом Алієв підпливає до мене та вибирається з басейну. Вода стікає з нього на підлогу. З волосся, з тіла, із шортів. На думку спадають спогади про те, як він цілував мене в моїй спальні, і я соромлюся ще більше.

— Подай, будь ласка, рушник.

Я витріщаюся на нього, не відриваючи погляду. Пропускаю повз вуха прохання, тому доводиться перепитати:

— Що?

— Рушник, Еліно.

— А, так. Зараз, — опускаю погляд униз і поспішаю взяти з полиці біля стіни чистого рушника.

Назад до Даміра майже лечу, чомусь усе тіло в жар кидає. Він стоїть переді мною в одних шортах, ні краплі не бентежачись свого зовнішнього вигляду. Хоча чого там соромитися? Він якраз у чудовій формі. З першого погляду стає зрозумілим, що він багато часу проводить у залі. Такі м’язи за місяць не наростиш.

— Ось, — простягаю рушник, але одразу послизаюсь на мокрій підлозі й лечу вперед. Прямо в обійми Даміра.

Він встигає схопити мене, щоб я не впала носом у підлогу, але не утримує рівновагу й наступної миті ми обоє опиняємося у воді.

Виринаємо разом, і я тру очі.

— Чорт, вибач, — вимовляю й відразу замовкаю, наткнувшись на потемнілий погляд Даміра.

Спочатку я вирішую, що він злиться, але мовчання, що затягнулося, і його темний погляд, що опустився на мої груди, говорять зовсім про інше.

Руки Даміра все ще на моїй талії. Я затримую дихання. Розглядаю його зблизька. Шрам на його щоці вже не здається мені настільки великим і помітним. Очі в нього гарні й губи надмірно пухкі, як для чоловіка.

— Не холодно? — тихо питає він, його голос звучить хрипко.

Я хитаю головою, важко дихаючи. А наступної миті відбувається щось зовсім несподіване й незрозуміле.

Губи Даміра без дозволу накривають мої. І це не просто короткий поцілунок, як було на весіллі. Без вогника та бажання. Цей поцілунок справжнісінький.

Такий, який був у моїй спальні кілька днів тому.

Спекотний, наполегливий.

Від несподіванки я гублюся, застигаю на місці. Вода коливається навколо нас, зігріваючи. Чи це відбувається через близькість Даміра?

Губи пощипує від натиску, приємною вібрацією спускається тілом. Нові відчуття захоплюють із головою, підштовхують відповісти чоловікові. Вчасно, тому що саме цієї секунди він починає відсторонюватися.

Але відчуваючи мою віддачу, Дамір сильніше втискає мене в себе. Мої долоні самі собою виявляються на його широких плечах, окреслюють м’язи, як і раніше робили крапельки води.

Тканина липне до тіла, чоловік роздратовано видихає прямо в губи, забираючись під майку. Гладить мою спину, натискає, наче я недостатньо близько, мало мене.

Це щось неймовірне. Наче раз — і мізки відключаються, а всі почуття посилюються в рази. Підіймаються з надр душі, огортають їдким туманом, навіть дихати важко.

— Ох!

Я скрикую крізь поцілунок, коли Дамір тягне мене вгору. Тримає над собою, поки я обіймаю його за шию. Проводжу долонею по обличчю, щетина приємно колеться, запускаючи мурашки тілом.

Потрібно відштовхнути його. Він… Він же…

Думки плутаються, ніби всі аргументи звучать незнайомою мовою. Не можу розібрати жодної причини, щоб припинити все зараз.

Тільки перебираю короткі волоски на потилиці, дозволяючи цілувати мене. Знову і знову, не відриваючись. Чужий подих пестить мою шкіру.

Усередині розростається щось незвідане та незвичне. Немов язики полум’я розповзаються, спускаються вниз венами, залишаючи опіки всім тілом. У животі все стискається, варто Даміру доторкнутися до нього.