Розділ 69. Магія ілюзій

– Ні! – вигукнула я, підбираючись на ноги. Міські стіни були вже зовсім близько – не далі, ніж сотня метрів, а Лука щойно завершив пояснювати мені божевільний, справді божевільний план, що вимагав від мене настільки складної магії, якої я не творила ніколи досі. 

…Ніколи, окрім як кілька хвилин тому, коли відбила стрілу та зламала чари короля самою лише силою волі та страшенного страху за Тео. Та це сталося випадково – і я була певна, що повторити мені цього вже не вдасться. 

А створити таку ілюзію, що могла б обдурити короля та видати Дафнію та Луку? І при цьому так, аби решта дворян бачили перед собою саме принцесу?.. Неможливо. Просто неможливо. 

– Я ж вже намагалася зачаклувати тебе, – нагадала я нервово. Карета, здавалося, рухалася все швидше і швидше, а стіни Кесталії насувалися невідворотною загрозою. За вікнами я вже чула труби, сурми, радісні вигуки містян. Сьогодні ввечері вони, безсумнівно, матимуть свято. – Ти пам’ятаєш, що з цього вийшло. Чи скоріше не вийшло. 

Лука кивнув, але переконаним не виглядав. 

– Я не розповів тобі тоді, як саме я навчився накладати ілюзії, – сказав він спокійно, не відриваючи від мене впевненого, теплого погляду. Наче ми не були зараз у ситуації життя та смерті, й наче карета не мчала як шалена вперед – наче ми просто говорили у саду Оливкової гілки, без жодного поспіху і страху. – Тоді в цьому не було сенсу, та зараз… 

– Не хочу уривати, та часу в нас справді обмаль, – кинула Дафнія. На її лиці зовсім не було тієї дивної переконаності, що й на обличчі Луки. – Якщо сієра Ріно не вірить, що вона може впоратися з чарами, тоді слід перейти до справжнього плану.

– Вона може, – сказав Лука спокійно. – Вона може, і вона впорається. 

Чоловік протягнув руку вперед і обхопив нею мою долоню. Провів пальцями по заручальному персню – і я знову на мить пригадала попередній вечір, його прохання бути зі мною, його поцілунок – та Лука вже знову говорив. 

– Я довго не міг опанувати ілюзії – відділити одну частину розуму від іншої; переконати її, що ілюзія – справжня, і водночас підтримувати цю ж ілюзію. Це звучало неймовірно складно, і мені це ніколи не вдавалося, – принц ледь всміхнувся, і я вже здогадалася, що він скаже далі. Від цього мої нутрощі наче хтось підчепив на гачок та потягнув угору. – Аж поки батько не віддав мені наказ своїми чарами. 

Я стиснула руку сильніше. Іоланд точно не був доброю чи поміркованою людиною – і своїх дітей він точно не любив – принаймні не так, як мусить любити батько. Та досі мені видавалося, що є межа, через яку навіть він не переступив би. Та, вочевидь, я помилялася. 

– Ти скинув його чари? – запитав тихо Тео, сильніше пригортаючись до моєї руки. Я погладила хлопчика по волоссю, ледь стримуючи клубок у горлі. Альда. Альда була в бургомістра – людини, аж нічим не кращої за короля. 

Лука ледь посміхнувся, і ця посмішка видалася мені геть невеселою. 

– …Ні. Лише одиниці, найсильніші чаклуни королівства, більшість з яких вже давно мертві, могли щось протиставити магії королівської родини. І моя належність до цієї родини, на жаль, мало чим допомагала. Магія спала, коли я виконав наказ його величності. 

Питання про те, що ж саме наказав Луці король – яке прохання могло бути настільки важливим, аби зламати волю своєї дитини у такий жорстокий спосіб, могло того вартувати – вже крутилося в мене на язиці, та я себе стримала. Якщо Лука колись мені й розповість, то наодинці, не перед Тео, й не перед Віреною. 

– Та ці чари все ж принесли мені несподівану користь: магія батька зробила з моїм розумом те, чого я ніяк не міг досягнути сам. 

– Розділила його, – видихнула я, починаючи потрохи розуміти. Лука кивнув, а я опустила погляд на свої долоні. За моїм найменшим покликом на них з’явилися нитки та іскри чарів – досить слабкі, та все ж помітні. 

В голові панувала пустота. Я все ще дуже, аж надто добре пам’ятала, як саме відчувалася розділена свідомість. Чи могло це й справді спрацювати?.. 

– Часу обмаль, – знову повторила Дафнія. Спокійно, наче її зовсім не хвилювало те, то карета вже перетинала міські ворота. Її ніхто не зупиняв, аби перевірити – самого лише королівського герба, вочевидь, було достатньо. 

В будь-який інший день я б прикипіла поглядом до вікон – до більших, розкішніших будівель по обох боках вулиці, до парків, що розкидалися прямо на пласких дахах, до десятків яскравих крамниць – та зараз я лише насупилася та повернулася до принцеси. 

– Я спробую, якщо ви не маєте нічого проти, ваша високосте, – сказала я, намагаючись надати своєму голосові хоч дрібку впевненості. Я не була впевнена, чи мені це справді вдалося, бо принцеса зміряла мене довгим, випробувальним поглядом, а тоді її очі на мить метнулися до вікна. Палац майорів все ближче й ближче. 

Тоді жінка махнула рукою. 

– Якщо бажаєте, сієро Ріно. 

Я встала з крісла, у якому досі сиділа, а тоді застигла перед жінкою. Зараз, коли ми стояли так близько, я раптом виявила, що трохи вища від неї. На долонях закрутилися іскри, і в цю мить усвідомлення важкості та серйозності ситуації дуже невчасно вдарило по голові. 

Якщо я не впораюся, тікати вже пізно. Так чи інакше, а я привезла Луку до палацу. Якщо я не зможу зачарувати Дафнію, його коронують. Усе, що ми разом будували в Оливковій гілці, зникне. Лука зникне – і він вже не буде моїм.