Сни Мелінди

Літо для Мелінди почалося з того, що вона вирішила зайнятися садом біля свого будинку. Вона прокидалася рано вранці, коли сонце ще тільки підійматися над горизонтом, і виходила на подвір'я з поливальником у руці. Роса ще не встигла висохнути на листках, і повітря було наповнене свіжістю та ароматом квітів. Мелінда любила проводити час у саду. Вона старанно доглядала за квітами, висаджувала нові рослини й прибирала бур'яни. Вона відчувала, як природа відповідає їй взаємністю – рослини розквітали, наповнюючи сад яскравими барвами та приємними ароматами. Особливо вона любила кущі троянд, які вона вирощувала з дитинства. Їхні яскраво-червоні й ніжно-рожеві пелюстки були її гордістю. У перервах між садівництвом Мелінда занурювалася в книги. Вона вибирала собі зручне місце під великою яблунею, що стояла в центрі саду, і читала. Яблуня була старою і розлогою, її гілки створювали затишний затінок, де можна було сховатися від палючого сонця. Вона читала книги про історію, а також захопливі пригодницькі романи, які переносили її в інші світи. Час від часу до неї приходила Фіона. Вони разом сиділи в саду, обговорюючи свої плани, мрії та просто насолоджуючись літом. Фіона приносила з собою завжди щось смачненьке – іноді це були свіжі пиріжки, іноді – домашній лимонад. Вони сміялися, жартували й просто раділи компанії одна одної.

– Як тобі літо, Фіоно? – запитала Мелінда, коли вони вмостилися під яблунею одного теплого дня.

– Чудово! – відповіла Фіона, виблискуючи своїми зеленими очима. – Я стільки всього вже встигла зробити! Ми з родиною були в гостях у дядька, я багато малювала і навіть спробувала нові рецепти. А як у тебе?

Мелінда посміхнулася, погладжуючи книгу на колінах.

– Я багато часу проводжу в саду і читаю. Знаєш, це так заспокоює і дає час на роздуми.

Вони сиділи під яблунею, спостерігаючи, як вітер грає з листям, а сонячні промені пробиваються крізь гілки, створюючи чудернацькі візерунки на землі. Літо було в розпалі, і вони насолоджувалися кожною миттю, знаючи, що ці моменти залишаться в їхніх серцях назавжди.

Фіона зітхнула і глянула на годинник.

– Мені потрібно йти додому. Приїде мій дядько, і мама просила допомогти з приготуванням вечері. Мелінда з розумінням кивнула.

– Добре, тоді побачимося завтра? — Так, звісно. – Фіона усміхнулася та обійняла Мелінду на прощання.

– До зустрічі!

Мелінда провела подругу до хвіртки, дивлячись, як вона віддаляється доріжкою. Коли Фіона зникла з поля зору, Мелінда повернулася до саду і звернула увагу на кущ півоній, біля якого росло багато бур'янів. Їй стало шкода прекрасні квіти, і вона вирішила, що не може залишити їх у такому стані.

– Треба щось із цим зробити, – промовила вона сама до себе і пішла в будинок за знаряддям. Увійшовши всередину, Мелінда пройшла до комори, де зберігалися садові інструменти. Вона взяла маленький кущоріз, пару рукавичок і кошик для бур'янів. Виходячи назад у сад, вона знову відчула приємний аромат квітів і свіжого повітря. Повернувшись до півоній, вона наділа рукавички та почала акуратно виривати бур'яни, які обплутували кущ. Робота була непростою, але Мелінда знаходила в ній своєрідне задоволення. Вона любила працювати в саду, відчуваючи, як її руки взаємодіють із землею, і як квіти відповідають на її турботу. Вона працювала старанно, обережно витягуючи кожен бур'ян, щоб не пошкодити коріння півоній. Сонце поступово опускалося, забарвлюючи небо в золотисто-оранжеві відтінки. Мелінда зупинилася на мить, витираючи піт з чола і милуючись красою вечірнього неба.

– Ось так краще, – сказала вона, коли закінчила роботу.

Мелінда стояла поруч з кущем півоній, ретельно прополотим і доглянутим. Її погляд спершу впізнав улюблені квіти, але коли вона подивилася уважніше, то побачила щось дивовижне. Кожен пелюстковий бутон мав незвичайні візерунки, які нагадували містичні знаки. Вони перепліталися в складні, майстерні узори, які ледь помітно виходили на поверхню квітки. Перша думка Мелінди була, що це виглядало, ніби хтось намалював знаки на кожному бутоні. Вона милувалася цією красою, але водночас її серце сповнилося дивною тривогою. Чи це була магія? Чи випадковість? Відчуття магічної енергії перепліталося з відчуттям дивовижного. Мелінда спробувала ніжно доторкнутися до одного з пелюсткових бутонів, і їй здалося, що вона відчуває слабке пульсування на долоні.

– Це якась магія, – промовила вона тихо, наче слова звучали як заклинання в цей миттєвий момент.

Мелінда стояла серед квітучого саду, глибоко замислена над тим. Що вона бачила. Раптово вона почула легкий шелест за спиною. Повернувшись, вона побачила свого Хоронителя, який мовчки стояв поруч, дивлячись на квіти.

– Ароне! – Мелінда вигукнула, здивована його несподіваною появою. – Ти тут?

– Так, я тут. Я бачу, ти знову втягнута у свої магічні роздуми, – він посміхнувся, підходячи ближче.

Мелінда відчула, як її серце стрибає від радості від зустрічі з Ароном. Вони давно не бачилися, і його присутність у саду була для неї несподіванкою, але приємною.

– Це щось неймовірне, – Мелінда вказала на кущ півоній, розповідаючи про знаки на квітах. – Дивовижна магія.

– Так, це справді неймовірно красиво, – погляд Арона блукав на квітах.

Арон поглянув на неї та почав:

– Земля – це не лише ґрунт, на якому ми стоїмо. Вона – ціла стихія, яка дає життя всьому живому. Вміння зв'язуватися з нею – це вміння відчувати, як тече життя кожної рослини, кожної тварини. Земля надає нам силу, стійкість і глибокий зв'язок з природою.

Мелінда вбирала слова Арона, відчуваючи, як вони резонують у її душі.

— Використання стихії Землі в магії — це вміння співпрацювати з природою, сприймати її енергію і наповнюватися нею. Ти можеш застосовувати елементи Землі для посилення своєї стійкості, стабільності й внутрішнього спокою. Наприклад, тримай камінь у долоні та відчуй його твердість і міць. Це допоможе тобі знайти внутрішню силу і витримку в будь-якій ситуації, — пояснив він.