Просвітлення після заметілі

           «У цій країні снігу
            Я слухаю мовчання,
            Згадую цикад
            І цвіркунів, що давно відспівали,
            Занурившись у зимовий сон…»
                                                    (Сайто Мокіті)

Нинішньої непривітної та безбарвної зими мені пригадуються дні, що пішли у небуття майже два роки тому. Тоді почався рік дерев’яної вівці – мала би початись весна, але пришла заметіль і все вкрило глибоким снігом – навколо запанувала біла порожнеча. Я тоді був у війську його світлості тюнагона Фудзівара Ямакадзе – залишив пензель та тушечницю, взяв до рук катану і приєднався до загонів самураїв, що йшли воювати східних варварів. Після зимового граду та заметілі трохи затихло і східні варвари кілька днів менше турбували. Скориставшись невеликим перепочинком ми знайшли в гаю біля нашого табору чайний будиночок і влаштували чайну церемонію – садо (茶道). Цей чайний будиночок ми назвали «Дзютаку кодокуна кокоро» (住宅孤独な心) – житло самотнього серця. Нам пощастило – серед нас був майстер чайної церемонії Сакура-но Ханабіра (桜の花びら) і ми змогли не просто в точності дотриматись ритуалу, але і помилуватися твором справжнього майстра. Посуд був, звісно, не той, яким користуються майстри столиці, хоча навіть там у нашу епоху занепаду поменшало знавців давньої порцеляни. Ми пили чай і згадували гвоздики, акації, піони та гіацинти. Наприкінці церемонії як і належить ми говорили про поезію,  цитували по пам’яті хайку майстра Масаока Сікі. Я ще подумав про те, що він теж писав свої хайку кров’ю – недарма він взяв псевдонім по імені птаха, у якого голом іде кров, коли він співає. А потім складали власні хокку. Я слухав слова кожного і з сумом думав про бодхісатву Дзідзо – покровителя мандрівників, бо нині всі ми мандрівники в невідомість, хоча йдемо шляхом Обов’язку – шляхом самураїв. Я теж склав кілька хокку, а потім вийшов з хатинки і побрів глибоким снігом навмання повторюючи «Наму Аміда Буцу» і думав про те, що мало кому пощастить в наступній реінкарнації народитись в Чистій Землі Будди Аміди. І раптом побачивши сосну в снігу я пережив саторі – просвітлення. Нині я споглядав сніг за вікном і згадав хокку, які ми – суворі воїни жорстокої зими складали в тому чайному будиночку серед снігів і записав їх на папір:

   *   *   *
Прочанин меча.
Сніг – це листок паперу.
Пишу про тишу.

   *   *   *
Ось так напевно - 
Тьма: буду бачити сни
Біля гвоздики.

   *   *   *
Зникли кольори:
Акація в долині: 
Білий-білий сніг.

   *   *   *
Зимове небо.
На землю грішну летять
Білі пелюстки.

   *   *   *
Серед мовчання,
Серед холодних снігів
Споглядаю меч.

   *   *   *
Кіт серед снігу.
Згадує дні березня
І спів горобців.

   *   *   *
Моє мовчання.
Може слова загубив
Десь по дорозі… 

   *   *   *
Тільки сніг, сніг, сніг
Вірші читаю сумні
У порожнечу.