"Казкова Земля"

1
Подивіться люди,яка чарівна земля!
Кожен з нас,відображує природу щодня!
Наші потаємні думки,немов легкі хмари,
У голові одна за одною повільно літають!
В очах побачити можна море та синє небо
Кожна людина,це Всесвіт у житті окремий!
Всі ми біжимо кудись немов струмочки шалені
В кожного з нас,у житті бувають палкі пустелі!
Що не має ніякої змоги,собі знайти орієнтири!
Буває таке,що розум тишею лісовою заповнен
А потім водоспадами шумлять у голові мрії
Та кожен з нас,схожий на квітучу малу квітку!
Якщо не турбуватися,то зовсім на самоті згине!
Та смуток уходить,коли прийде хмара дощова
Якщо ти вважаєш що в тебе слабка душа?
То підійде у лісі колись до могутнього дуба,
Нехай розміри та вік,тобі сили нададуть,
Та станеш щасливим,з міцною вірою у себе!

2
Весна приходить,з теплом палаючим
Що кожна людина тепер ,живе вдихаючи!
Починають цвісти квіти та дерева у саду,
Так зароджується кохання,у серці моєму!
В кожного з нас,все приходить по-перше,
Немов з землі,проростає нове стебельце!
Думки стають мрійливі,як небесні пташки,
Щоб над землею літати,та пісні душі співати!
Кожна мить,це як подих теплих променів сяє
На величні справи,з посмішкою спонукає!
Як перші квіти,в садочку повільно зацвітають
Так людину в душі,на нові справи надихають!
Немов перлини,розкидана травичка на дворі,
Троянди ростуть,немов почуття летять вгору!
Спокусливо вітер розносить квітучі аромати,
В очах палає життя,де можно землю відчувати!
Насолода тепла,пошепки до мрій закликає,
З теплими променями сонця розум блукає!
Кожна душа,щастя своє весною знаходить,
Весна надихає,та кохання ніжне приносить!

3
Літо настає пекельна немов пустеля
Кожному  ковток повітря необхідно!
Сонце землю дуже прогріває щоденно,
Так і людина живе своє життя активно!
Прогулянки в парку,все палає красою,
Більшість людей,сяють своєю простотою!
Можно довго дивитися,до ніжної втоми,
Радіти кожному моменту,находячись дома!
Спека лягає ковдрою,на пісчаную дорогу
Так вчинки людей,підтверджують слово!
Птахи літають високо,над теплою водицею,
Біля річки,мріями можна тихо насолодитися!
Відчути у собі ноти задоволеної людини,
Поки літом біжать довгенько теплі години!
Сонечко повільно лягає за горизонтом,
Так і людина відчуває на собі долі втому!
Темними ночами, приходить прохолода,
Щоб розум відпочити,від думок мав змогу 
Треба здійснювати надію свою поки є час,
Бо літо швидко минає,все навкруги остива!

4
Осінь бурхливо вабить своїми кольорами
Немов листочки дерева зриваються слова!
Та вітром прохолодним вони підганяють
Щоб тихо упасти,та не залишитись на вустах!
З часом набіжуть важкі дощові хмаринки,
Щоб біля віконечка,в такт проронити сльозинки!
Вони падатимуть на підвіконні немов краплинки,
Веселі думки згинуть,як зівьялі травинки!
Не чутно співу пташок,вони кудись зникли,
Все навколишнє виглядає хмурим та сірим!
Немов сильний вітер відніс щастя в далечінь,
Коливаючись оставив дерева на вулиці пустій!
Пустують вулиці,без людських перекриків,
Вже кружляє жовте листя над будинком вітер
Немов гойдалки,колихаються вони у повітрі!
Мрії там набирають свої барви кольорові,
Всі надії зникли,немов втонули у білому тумані 
Спокій залишається тільки з нами назавжди!

5
Зима прилітає швидко,з білою журбою
Немов все вмерло,щоб ожити знову!
Дерева стоять голі,наче все в них пусте
Так і людина сумує,сидячі дома на самоті!
Птахи полетіли тихо, в теплі краї у далечінь
Так думки літають,коли минає швидко день!
Снігом замітає дороги,немов згине з очей,
Все що ми бачили,покриє білою простенею!
Та забудуться тропи,де залишали ми сліди,
Щоб потім заново,народитися для своїх ідей!
Все завмирає,навкруги тиша стає господарем
Ні кого не зустрінеш,від пронизливого холоду!
Так і на дущі,стає холоднішими почуття людей,
Бо самотньо сидять дома,біля своїх печей!
Дрова підкинуті,дим потужно валить з труби,
Так вилітають на зовні,мрійливі наші думки!
Блукають в небі самотньо,хмари сірі снігові,
Сумними днями живуть, тварини на землі!
Всі чотири року пори,в людині живуть завжди,
Все буде йти по колу,до приходу теплої весни!