Шлях крізь життя

Розділ 3.4. Гріх кольору піску

Трагедія у горах

Караван Юсуфа рушив у дорогу на світанку. Сонце ще не встигло прогріти глибокі ущелини Д'мт, коли довга вервечка навантажених тварин та слуг почала підніматися вузькою кам'янистою стежкою вздовж пересохлого русла річки.

Юсуф їхав попереду. На його губах усе ще грала та сама спокійна, переможна усмішка — спогад про минулу ніч і гарячі обійми Дести не залишав його. Він почувався володарем долі, який забирає з цієї країни найцінніший трофей.

Караван увійшов у найвужчу частину каньйону, де над головами нависали старі, потріскані від вікової спеки скелі. Раптом зверху пролунав дивний, глухий тріскіт. Наче сама гора важко зітхнула.

За секунду цей звук переріс у страшний, оглушливий гуркіт. З висоти просто на караван лавиною рушили величезні кам'яні брили, тягнучи за собою тонни гострої породи і пилу. Люди закричали, тварини кинулися врозтіч, але втекти з пастки було неможливо.

Юсуф спробував розвернути коня, але в цей момент величезний уламок скелі, відірвавшись від вершини, з шаленою силою полетів донизу. Він не поховав купця під собою повністю, але вибив його з сідла — найважчий, гострий край каменю з глухим хрускотом поцілив Юсуфу просто в центр спини, ламаючи хребет і вигинаючи тіло в неприродну, понівечену дугу.

Біль був таким страшним, що Юсуф навіть не зміг крикнути. Цей удар кам'яної брили наче назавжди вкарбувався в його єство, ставлячи невидиме тавро на саму його душу.

Коли гуркіт стих і пил розсіявся, каньйон перетворився на братську могилу. Тіло Юсуфа залишилося лежати серед руїн його каравану, з понівеченою, зламаною спиною, яка вже ніколи не мала розігнутися. Гори виконали наказ Меконнена бездоганно.

 

Відлуння в кам'яних залах

Того ж дня у великій залі палацу правитель Заре’а розбирав скарги від своїх підданих. Тут було гамірно: землероби сперечалися за межі терас, а купці просили знизити мито на вивіз солі, сварилися сімейні пари, обурювалися ошукані покупці та продавці.

На високому троні поруч із чоловіком велично сиділа Тірун. Її обличчя залишалося непроникним, але родима пляма у формі зірки на вилиці ледь помітно пульсувала під шкірою — відлуння нічного обряду в підземному святилищі все ще відгукувалося в її тілі.

Раптом важкі дубові двері відчинилися, і до зали, задихаючись від швидкої ходи, увійшов один із палацових слуг. Натовп шанобливо розступився, відчуваючи тривожні звістки. Слуга впав на коліна перед троном і схилив голову.

— О великий мукаррібе, прийми сумну звістку від гірських доріг, — тремтячим голосом заговорив він. — Дальній північний перевал зустрів караван заморського купця Юсуфа страшним обвалом. Скелі над пересихаючим руслом рухнули. Багатотонне каміння поховало під собою і товар, і людей. Караван знищено, ніхто не вцілів.

У залі запанувала приголомшена тиша. Правитель Заре’а на хвилину здивувався, насупивши важкі брови. Тільки вчора цей зухвалий купець стояв перед ним, а сьогодні його багатство та амбіції перетворилися на пил під гірським камінням.

— Як це сталося? Гори давно були спокійними, — промовив правитель, а потім, згадавши нещодавню образу, запитав особисто про ватажка: — А що сам Юсуф? Його тіло знайшли?

— Так, володарю, — відповів слуга. — Свідки кажуть, величезна брила впала прямо на нього, зламавши йому спину. Він помер на місці.

Почувши це, Тірун ледь помітно підняла брову. «Ось як!..» — промайнуло в її голові. На відміну від свого чоловіка, вона ні на хвилину не повірила у збіг обставин. Гори не рушать самі по собі саме тоді, коли чужоземець ображає честь першого воїна країни.

Цариця подумки висловила щире захоплення Меконнену. Яка винахідливість! Який бездоганний, чистий план! Ніяких підступних стріл у спину, ніяких слідів від клинків, жодних приводів для розслідування правителя чи звинувачень у вбивстві. Тільки сліпа стихія, яка виконала волю ображеного чоловіка. Меконнен повернув собі честь, прибравши суперника руками самих гір.

Тірун ледь помітно, хижо усміхнулася куточкам губ. Чоловіча злість забрала життя Юсуфа, як вона і передбачала. Половину справи зроблено. Тепер настала її черга діяти. Смерть купця була лише першим актом цієї трагедії, а для Дести вона підготувала фінал, який триватиме набагато довше.

 

Вечеря під кам'яним поглядом

Вечір опустився на дім Меконнена, принісши з собою важку, задушливу тишу. Подружжя вечеряло на відкритій терасі. На столі, вкритому тонкими лляними скатертинами, стояв глечик із прохолодним молоком, свіжі ячмінні коржі, фрукти та запечене м'ясо. Меконнен сидів мовчки, його обличчя здавалося кам'яною маскою, а очі були опущені до столу. Деста намагалася триматися невимушено, але думками все ще линула до шовкового шатра, згадуючи оксамитовий голос і обіцянки Юсуфа. Вона почувалася жінкою, яка нарешті знайшла крила.

Цю тишу розірвав поспішний прихід домашнього слуги. Він схилився перед господарем, важко дихаючи.

— Мій господарю, страшна звістка сколихнула палац і все місто, — заговорив він. — На дальному північному перевалі стався жахливий обвал. Скелі поховали під собою весь караван заморського купця Юсуфа. Кажуть, величезна брила впала просто на нього, зламавши йому спину. Купець помер на місці, ніхто не вцілів.

Слова слуги вдарили Десту просто в груди, наче залізне лезо. Світ навколо неї миттєво втратив кольори і закрутився. Юсуф? Мертвий? Чоловік, який ще кілька годин тому тримав її в обіймах і обіцяв увесь світ, тепер лежить понівечений під камінням?

Неймовірним, колосальним зусиллям волі вона змусила своє тіло заціпеніти, щоб не закричати від дикого душевного болю, який шматував її зсередини. Її пальці, що тримали коржик, затремтіли, і вона поспішно опустила руки під стіл, з усієї сили вп'явшись нігтями у власні долоні, аби втримати сльози і не видати себе жодним звуком. Вона не мала права розплакатися перед чоловіком.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше