Глава 34. Альтаїр

Цю ніч сміливо можна назвати найдовшою в моєму житті. Темрява в моїх покоях не просто огортає — вона здається живою істотою, що дихає мені в потилицю, ковзає по стінах, осідає в грудях важким тягарем. Я лежу з розплющеними очима, слухаючи власне дихання, і кожен подих звучить, як відлік.

На світанку палацовий двір наповнюється гуркотом карет і кінським іржанням. Камінь під ногами слуг тремтить від руху. Приїжджають герцоги Валмор — батьки Арії та Емілії, — а з ними вся знать королівства, спрагла до видовищ, до блиску, до чужих доль.

Свято. Ритуал. Порятунок.

Ці слова крутяться в моїй голові, але жодне з них не приносить спокою. Вони порожні, як дзвони без язиків.

Арія готова пожертвувати своїм щастям, бо так «правильно». Вона готова бачити мене в обіймах іншої, аби тільки я жив. І я маю бути таким же сильним, як вона.

Але що, як цей «правильний» шлях — найбільша помилка в історії нашого роду?

Кожен нерв, кожен спалах моєї магії кричить, що я йду на плаху. Вона не заспокоюється — вона б’ється в мені, як звір, загнаний у клітку.

Зранку в покої заходить Каель. Він виглядає не краще за мене — втомлений, з темними колами під очима, з плечима, що ніби несуть чужу відповідальність.

— Ти мусиш, друже, — тихо каже він, простягаючи мені кришталевий флакон. — Я взяв це у магів. Любовне зілля старого короля. Вони кажуть, воно допоможе синхронізувати потоки. Це твій шанс не вбити Емілію сьогодні ввечері.

Я беру флакон. Скло холодне, важке. Рідина всередині переливається рожевим і золотим, ловить світло, виглядає майже красивою.

Але для мене вона — отрута.

Я починаю одягатися до церемонії.

Важкий оксамит лягає на плечі, золоте шиття тисне, корона врізається в скроні, як розпечений обруч. Кожен елемент одягу — мов ще один ланцюг. Я вдягаю символи влади, як похоронний обладунок.

Випадково поглянувши у вікно, я бачу їх у саду.

Арія допомагає Емілії. Її рухи повільні, точні, надто зосереджені. Вона обережно розправляє складки сніжно-білої сукні сестри, пальці ледь тремтять. А потім повільно піднімає тонку, прозору вуаль і накриває нею обличчя Емілії.

У цьому жесті — стільки гіркої самопожертви, що я відчуваю фізичний біль у грудях.

Арія власноруч готує свою сестру до мого ліжка. До цього життя. До місця, яке мало бути її.

— Я не зможу, — шепочу я, і голос мій ламається.

— Альтаїре, час іти, — Каель смикає мене за плече. — Гості вже в храмі. Емілія йде до вівтаря. Негарно змушувати її чекати перед усім королівством.

Але я не йду до храму.

Замість цього я майже біжу у глибину внутрішнього дворика, до стародавнього Колодязя Пророцтв. Камінь під ногами слизький від роси, повітря важке. Каель біжить за мною, щось кричить про обов’язок і сором, але я не чую. Світ звужується до одного рішення.

Я зупиняюся біля кам’яного краю колодязя. Від нього тягне сирістю й старою магією. Я дістаю з кишені жменю срібного піску — старий, заборонений спосіб зазирнути за завісу долі.

— Покажи мені правду! — вигукую я, кидаючи пісок у темну глибину води. — Покажи, що буде, якщо я сьогодні одружуся з Емілією!

Вода забурлює, іскриться, поверхня хвилюється, і раптом перетворюється на дзеркало. Магія холодить шкіру.

Але я не бачу там себе на троні. Не бачу Емілію з дитиною.

Я бачу Арію.

Вона одна. Вона сидить на холодній землі, її плечі здригаються, а обличчя мокре від нескінченних сліз. Вона плаче так відчайдушно, що цей плач, здається, долинає до мене крізь магію колодязя, різонувши просто в груди.

Картинка розмита. Я не розумію причини цих сліз.

Вона плаче, бо обряд пішов не так і її сестра загинула? Чи вона плаче, бо назавжди втратила коханого, який став чужим чоловіком? Або, можливо… вона плаче над моєю могилою?

— Альтаїре, ходімо! — Каель схоплює мене за руку. — Дзвони б’ють!

Я відсахуюся від колодязя. Вода знову стає темною і тихою, ніби нічого не було. Наче не вона щойно зламала мене. Попереду — храм, де на мене чекає жінка, яку я не кохаю, і життя, яке я ненавиджу. А за моєю спиною — бачення Арії, яка розбивається на шматки.

Любі дорогі читачі! Я невимовно вдячна кожному з вас за те, що йшли зі мною цей шлях і підтримували мене. Кожен ваш відгук, сердечко, підписка на мою сторінку дуже цінні. Моє серце радіє кожній оцінці на главу, всім проявам вашої любові. Сьогодні я знову потребую вашої допомоги. 

Сьогодні я подала на передплату. І щоб винагородити вас, всіх, хто читають в процесі і чекають на оновлення, я ставлю ціна на перших два тижні, як завжди, мінімальну, а в перших два платних розділи ховаю промокоди до інших цікавих книг, які ви можете використати і насолоджуватися читанням бестселерів різних авторів безкоштовно. Натомість я прошу вас не відкладати покупку і придбати роман першого дня передплати. Це допоможе книзі втримати рейтинг, це важливо особисто для мене, адже потім дасть змогу підписати кращий контракт і отримати кращу заробітню плату за свою працю.

Тож, якщо вам подобається мій роман, долучайтеся до мене і героїв. На Арію і Альтаїра чекає багато пригод, ніжних сцен і палких перепитій. Їх шлях нелегкий, але від того не менш цікавий. Тож чекаю на вас!

Ваша Яся ♥️