Розділ 14.1

Посеред ночі, Аврора прокинулася від того, що хтось міцно обіймає її. З просоння, підкинулася, й повернувшись, побачила поряд Деймона, який розвалився на її ліжку.

— Деймоне, що… що ти тут робиш? — насупилася.

— Дивне питання, півоніє! — потягнув її до себе.

— Це нормальне… питання! — фиркнула, й намагалася скинути його руку зі свого живота. — Спочатку, я бачу тебе із якоюсь панянкою, потім ти декілька разів приїжджаєш посеред ночі, ігноруєш мене. Від тебе лине жіночий парфум. Ти зриваєшся, й кудись їдеш, а зараз повертаєшся, ніби нічого не трапилося!

— Авроро, є моменти, які тебе не повинні хвилювати. Принаймні доки!

Вона ще більше обурилася від його слів.

— Так, якого біса, ти тоді приїхав до мене?

— Ти ревнуєш? — не відповідаючи на питання, натомість сам запитав, й піднявшись за лікоть, поглянув на Аврору.

— Ні! Я не ревную тебе! — твердо відповіла, але пухкі губи дівчини затремтіли.

Деймон легко провів рукою по її животу, підняв майку, й стиснувши за бік, ближче підсунув до себе. 

— Думай краще про весільну сукню. Через тиждень весілля! — поцілував у шию.

Аврора голосно видихнула. Її грудна клітка почала підійматися, й чоловік вустами провів нижче.

— Доки я не закінчу проєкт, ніякої церемонії не буде, — заплющила очі, відчуваючи насолоду від його дотиків.

— Намагаєшся таким чином перечити мені?

Він цілував її обличчя, ковзаючи рукою по животу підіймаючись то вверх, то опускаючись донизу.

— Якщо думаєш, що зможеш звабити мене, і я стану слухняною, то ти помиляєшся!

Чоловік всміхнувся, й обійнявши, повернув обличчям до себе, й зафіксував одну руку на потилиці, а іншу на спині.

— А я не говорив, що ти мені потрібна слухняна та покірна! Але краще не будемо відтягувати з весіллям!

Аврора зітхнула, розуміючи, що він мав рацію. Вткнувшись носом у його груди, лише зараз зрозуміла, що він у футболці, а не в сорочці, й зараз, Слава Богу, вона не чула від нього той бісовий жіночий парфум, а чула лише його запах. У глибині душі, Аврора ревнула його, й ця ревність, ніби вогняна лавина, знищувала її із середини. 

— Я все одно закінчу свій проєкт, навіть не дивлячись на твою думку. Після весілля я буду мати такі ж самі права, як ти, тому твоя думка мені не потрібна буде!

Деймон вигнув брови, й поцілував її у плече. Він розумів, що зараз у ній говорить лише образа, але, для функціонування холдингу їхній шлюб дуже потрібний, тому і наполягав на пришвидшені. Однак, як можна було думати про робочі моменти, чи розблокування активів містера Вільямса, коли поряд лежала вона, його тендітна півонія, така ніжна, чуттєва, й ображена, адже Деймон відчув її образу. Чоловік пестив Аврору поцілунками, дотиками, й хоча вона не відповіла йому, але, й не заперечувала. Кожний її тихенький стогін, який виривався з вуст, був насолодою. Чоловік не бажав отримати її тіло силою, він хотів, щоб вона віддалася йому добровільно, без примусу, але разом із цим, доки не розумів, що вже сам став залежним від неї.

Почувши, як Аврора тихенько сопить, обережно поцілував у маківку, щоб не розбудити, але дівчина все одно покрутилася в його обіймах. Деймон ліг на спину, й вона поклала голову йому на груди. Накрившись простирадлом, обійняв її, й сам заплющивши очі, занурився у сон.

Аврора прокинулася першою. Розплющивши очі, провела пальчиками по чоловічих грудях. Вона хотіла запам’ятати цей чудовий ранок, й навіть не дивлячись на свої домисли, замовчування Деймоном одного щемливого моменту, прокинувшись в обіймах чоловіка, відчула маленьку радість, яка хвилею пройшлася по тілу.

Він заворушився, й також розплющив очі. Повернувши голову, всміхнувся.

— Добрий ранок, півоніє!

Аврора всміхнулася у відповідь, й запитала:

— Чому ти називаєш мене півонія?

— Я вже тобі говорив, — повернувся на бік, й стиснувши талію, поглянув у вічі, — що ти маєш солодкий та п’янкий аромат півонії.

Аврора закусила нижню губу, й потягнувшись до чоловіка, інстинктивно стиснула його біцепс та поцілувала у повіко. Її волосся залоскотало обличчя. Деймон із задоволенням заплющив очі та погладжуючи спину, притиснув до себе. Аврора зойкнула, й відразу ж, почала сміятися.

— Ти задушиш мене у своїх обіймах!

— Вибач! — серйозним тоном, сказав, й неохоче відпустив.

Вона зіскочила з ліжка, й поправивши короткі нічні шорти та майку, направилася у ванну. Деймон оглянув її, й всміхнувшись, пішов за нею слідом.

Аврора помітно знітилася, коли Деймон, зайшовши, скинув футболку, й це видали її рожеві щічки.

— Взагалі-то, я перша прийшла! — опустила повіки.

— Ми можемо разом прийняти ранковий душ! — засміявся.

Аврора покрутилася на місці, й повернувши голову, побачила на вішаку його костюм з білою сорочкою.

— А ти все придумав! — хмикнула. — Йди перший, я почекаю.