Аврора вже декілька годин не могла зібратися: то сукня не така, то колготки постійно рвуться, макіяж не підходить, а зачіска не гарна виходить!
Намагаючись вгамувати свої нерви, включила музику, але вже через кілька хвилин, відчуваючи ще більше роздратування — виключила.
Сівши перед дзеркалом, доторкнулася до вуст. Пригадавши поцілунок Деймона, захитала головою, й тяжко зітхнула. Як би вона не намагалася викинути його зі своїх думок, й злилася через це, але серце вже диктувало правила! Воно обрало Деймона!
У кімнату заглянула Джозет, й повідомила, що приїхав Деймон.
Аврора зиркнула на годинник. Він приїхав раніше, ніж говорив.
— Дякую, Джозет! — натягнула усмішку на обличчя.
— Мила, ти останнім часом дивно себе поводиш! — помітивши її хвилювання, промовила.
— Моя люба Джозет, — взявши жінку за руку, всміхнулася, — я дуже хочу з тобою поділитися тим, що мене хвилює, але, — зітхнула, — не можу! Єдине, що скажу, я скоро… виходжу заміж! — Джозет округлила очі. — Моїм чоловіком стане… Деймон!
— Так, чому ж твої очі такі сумні? Авроро, — нахмурилася, — ти кохаєш його?
Дівчина глибоко вдихнула.
— Не знаю… Джозет! Не розумію свої почуття! — чесно зізналася. — Я боюся закохатися в нього, боюся відкрити душу, але, здається серце вже обрало! Я брешу собі, намагаючись закритися від цих неочікуваних почуттів, — захитала головою.
— Моя дорога дівчинко! — обійняла. — Якщо маєш сумніви, придивися уважно: нехай його вчинки, а не слова стануть твоїм маяком під час шторму!
Коли Джозет вийшла, вона оглянула кімнату, й зупинивши погляд на бежевій класичній сукні з відкритими плечима та довгим рукавом, вирішила одягнути саме її.
Зробивши хвилясте волосся, легкий макіяж та взувши підбори, взяла сумку клатч, й вийшла з кімнати.
— Ти приїхав раніше, ніж говорив! — спустившись, промовила.
— Є невідкладна справа, й ти мені потрібна! — примруживши очі, прискіпливо оглянув дівчину, зупиняючи погляд на оголених плечах.
Аврора побачила, як Джозет підморгнула та склала руки у формі серця.
Сівши у машину, Деймон не сказав, яка саме була невідкладна справа, й коли вони зупинилися на вулиці Оксфорд-Стріт, яка відома фешенебельними магазинами, Аврора запитала:
— Будемо вибирати подарунки родині?
— Саме так! Родина буде у захваті! — відповів, й першим вийшовши з машини, відкрив дверцята зі сторони пасажирського місця.
Подав руку.
— Дякую! — промовила.
Деймон не відпускаючи її руки, повів за собою. Вони зайшли у ювелірний магазин. Дивлячись, як працівники почали метушитися навколо Деймона, Аврора зрозуміла, що не просто так вони сюди прийшли, й була дійсно здивована, коли перед нею виклали обручки.
Деймон, присівши напроти, закинув ногу на ногу, й промовив:
— У нас ще є декілька годин!
Вона напружилася від прискіпливого погляду чоловіка, й провівши очима по обручках, зітхнула.
— Вони мені не подобаються! Деймоне, краще ходімо звідси!
— Я так і знав, що ти це скажеш!
Через кілька хвилин працівники принесли нові каблучки. Аврора глибоко вдихнула, й оглянувши їх, зупинила погляд на одній каблучці, й всміхнулася.
Деймон спостерігаючи за її реакцією, нахилився ближче та взявши перстень, одягнув на безіменний пальчик правої руки, й легенько стиснув.
Каблучка була із червоного золота. Плавні лінії кільця обіймали каст із чудовим діамантом, даючи можливість бачити практично кожну її грань та деталь.
Аврора, дивлячись на каблучку, затамувала подих.
— Ходімо!
Вона кивнула, й піднявшись, опинилася в обіймах.
Його погляд був лагідним та прискіпливим одночасно, він, ніби торкався душі, заворожував, й забирав у свої тенета.
Розрахувавшись за каблучку, Деймон знову одягнув її на пальчик Аврори, і вже в машині, вона не стрималася, й зізналася:
— Я не очікувала, — дивлячись на каблучку, прошепотіла.
Деймон всміхнувся. «Я також не очікував, маленька!» — подумав він.
Чим ближче був будинок Коллінзів, тим Аврора все більше починала хвилюватися.
Заїхавши на територію маєтку, вона продовжила сидіти у маленькому ступорі.
— Авроро, ходімо!
Почувши голос Деймона, який увірвався в її роздуми, повернулася, й кивнула.
Вдих-видих, й вже через кілька хвилин, вони стояли у будинку. Деймон відразу ж привітався з Майклом, й обійняв його.
— Авроро! — зиркнувши через плече Деймона, мовив Майкл та підійшовши, міцно обійняв.
Дівчина обійняла у відповідь, й помітила, як змінився вираз обличчя Деймона. Він різко став похмурим, й насупившись, промовив:
— У нас є для вас всіх гарна новина!
#389 в Сучасна проза
#2475 в Любовні романи
#1194 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 26.08.2022