Після розмови з Деймоном, Аврора довго не могла заснути, ще й погода неабияк нервувала.
Аврора зітхнула, й знову встала і з ліжка.
Взявши в руки мобільний телефон, написала повідомлення Деймону наступного змісту: «Ти пихатий, самозакоханий ідіот!»
Поклавши телефон на тумбу, лягла.
Через декілька хвилин мобільний телефон загудів.
Дівчина дістала його, й відкривши повідомлення від Деймона, скривилася.
«Ти маленька дівчинка, яка боїться взяти на себе відповідальність! Поговоримо завтра! Спи!»
Аврора покрутила в руках телефон, й написала Деймону нове повідомлення: «Легко сказати, спи! На дворі гроза, ще й ти своїм неочікуваним приїздом роздратував мене!»
«Якщо хочеш, я можу знову приїхати! Вибирай, або я буду тебе далі дратувати, або….»
Аврора прочитала повідомлення від чоловіка, й ахнула.
«Нахаба! Ніяких «або»! Чи ти забув, як сказав, що я для тебе тягар?»
Написала, й не чекаючи відповіді від Деймона, знову поклала телефон на тумбу та повернулася на бік.
Під звуки дощу, грому та блискавиці, від якої у кімнаті ставало світло, ніби вдень, Аврора змусила себе не розплющувати очі.
Коли телефон знову завібрував, стиснула вуста, й все одно взяла його в руки.
«Не забув!» — написав чоловік.
Дівчина зітхнула і втупилася у стелю.
Поклавши біля себе мобільний телефон, відчула втому.
Повіки повільно закривалася, й згодом Аврора занурилася у тривожний сон.
Не дивлячись на понурий настрій, знесилення від безсонної вночі, вона змусила себе піднятися з ліжка із першим будильником та зібратися на роботу!
Дівчина зробила макіяж, за допомогою якого змогла приховати втому, накрутила волосся та зафіксувала хвилясті локони лаком.
З одягу обрала блакитну сукню-міді з щільного трикотажу та відкритими плечима. Одягнула золоті, великі круглі сережки Конго. Взувши класичні черевики на підборах, одягнула чорний плащ, поклала ключі від машини у сумочку, й спустилася на перший поверх.
Аврора думала непомітно прошмигнути, але почувши голос Джозет, зупинилась біля дверей.
— Так, міс Джон-Вільямс, я не лізу в твоє особисте життя, але, доки я працюю в цьому будинку, без сніданку не відпущу!
Аврора посміхнулася, й розвернувшись, пішла на кухню.
— Джозет, не буду з тобою сперечатися! Моя втеча провалилася із тріском!
Коли Аврора приїхала на роботу, то на стоянці побачила Еліота.
Дівчина проїхала повз та зупинилась якомога далі від його машини, й натомість вийшовши з автівки, зіштовхнулася з Деймоном.
— З того моменту, коли я повернулася, — промовила Аврора, й поглянула на чоловіка, — у мене таке відчуття, що доля зіграла зі мною злий жарт!
Деймон хмикнув, й доторкнувшись однією рукою до її волосся, легко погладив.
— А, можливо, доля хоче показати, що світ не крутиться лише навколо тебе, принцесо! — промовив, й обійняв за спину.
— Ти, що робиш? — стрепенулася.
— Звикай! Ти все одно будеш моєю…
Аврора округлила очі та процідила крізь зуби:
— Я не іграшка, щоб бути чиєюсь! — перебила.
Деймон засміявся:
— Малеча, про що ти подумала? — вигнув брови. — Спочатку станеш моєю нареченою, потім будеш дружиною! Шлюб за домовленістю!
— О, ти вже все вирішив! — фиркнула. — Я не хочу кохання за «домовленістю»!
— Я взагалі-то, сказав шлюб за домовленістю!
— Ти нестерпний! — зітхнула. — Нахабний, самозакоханий егоїст, й чомусь вирішив, що я піду на твої умови! До біса це все! Навіть думати про це не хочу! — захитала головою.
— Прийдеться! — спокійно сказав. — Радій тому, що у заповіті твого дідуся було зазначене моє ім‘я, а не ім’я Еліота.
Його слова пролунали, як знущання.
Аврора відчула, як серце стиснулось, й подих перехопило.
Дівчина не могла підібрати слів, щоб описати в даній ситуації свої емоції та почуття!
Вона стояла мовчки, широко відкривши очі та відчувала себе маленькою, незначною людиною, від якої немов нічого не залежало, а всі навкруги перетворилися у кривдників, й здавалося, що весь світ налаштований проти неї!
Але, слова наступного змісту, виразили її почуття:
— Кожна людина бачить цей світ зі своєї дзвіниці, — опустивши голову, прошепотіла, — шкода, що не кожний може зрозуміти точку зору іншої людини. Ти вважаєш себе правим, — глибоко вдихнула, й піднявши голову, зазирнула у чоловічі очі, — думаєш, що смієш говорити про шлюб за домовленістю! — нахмурилася, й продовжила говорити далі: — Деймоне, ти намагаєшся принизити мене, говориш, що я наївна дівчинка, яка не має сміливості взяти на себе відповідальності, згадуєш про Еліота навіть не знаючи, чому я так негативно ставлюся до твого молодшого братика!
#377 в Сучасна проза
#2433 в Любовні романи
#1172 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 26.08.2022