Аврора, ошелешена, вибігла із кабінету адвоката. Вилетівши на вулицю, перевела подих та оступившись, зламала каблук.
Закинувши сумку через плече, присіла на бордюрі, й ледве стримувала сльози, щоб не розридатися.
Скинула туфлю, на якій зламався підбор, зі злості жбурнула у натовп перехожих.
Люди почали озиратися, а одна жінка навіть підійшла до неї:
— Дівчино, вам потрібна допомога?
Аврора підняла голову, й витерши сльози з обличчя, які стрімко полилися, захитала головою:
— Дякую, не потрібно! Настав час вирішувати самій… свої проблеми!
А проблемою для неї неочікувано став Деймон Коллінз!
Помітивши, як він та дідусь Генрі вийшли на вулицю, встала з бордюру та витерши темно-сіру сукню від пилу, роззулася.
Помітивши стрілку на колготках, тяжко зітхнула та підняла туфлю, яку декілька хвилин тому жбурнула.
— Авроро, дівчинко, не варто так реагувати! — першим почав розмову дідусь Генрі, й поглянувши на її ноги, насупився.
— Ви знали? — звернулася до Коллінза старшого, а потім перевела погляд на Деймона: — А ти? Й не потрібно робити такий… здивований вираз обличчя! — закричала.
— Авроро, ми можемо…
— Що ми можемо? — різко перебила дідуся Генрі. — А я думаю, чому ти, Деймоне, останнім часом таким… хорошим був! Покидьок!
Аврора не могла стримувати своїх емоцій, тому розмахуючи руками, ледве не зачепила перехожого.
— Перед тим, як показувати свій норов при всіх, — звернувся Деймон, — подумай, навіщо мені такий…. тягар, як ти, Авроро!
Дівчина пирхнула:
— Ніякого весілля не буде! — емоційно сказала та розвернувшись, ступила крок, хоча на світлофорі було ще червоне світло.
Першим зреагував Деймон, який підбігши до дівчини, схопив її та відтягнув від машини, яка стрімко неслася.
— Ти що, геть збожеволіла? — закричав Деймон, міцно стиснувши за талію.
— Авроро, не варто робити дурниць! — схаменувся дідусь Генрі, й також підійшов.
Дівчина, тяжко дихаючи, поглянула на світлофор.
«От дурепа!» — накричала сама на себе.
— Заспокойтеся, обоє! — сказала Аврора, й сіпнулася. — Деймоне, відпусти!
— Божевільна, ти ще під машину стрибнеш! — фиркнув Деймон.
— Це ти… божевільний! Забери від мене руки! — почала кричати та вириватися.
Деймон відпустив Аврору.
Вона прибрала пасма волосся з обличчя та розвернувшись, разом зі словом «дякую», завдала ляпасу по обличчю Деймона.
— Авроро? — вигукнув дідусь Генрі.
Чоловік очманів від такого, а Аврора, помітивши зелене світло, швидко перейшла дорогу та сівши у свою машину, зірвалася з місця.
— Деймоне, хоча б ти будь розсудливим! — сказав дідусь Генрі.
Чоловік хмикнув.
— Дідусю, зізнайся, це був ваш план з Фредеріком? Мого батька та матір Аврори ви не могли посватати, тому вирішили це зробити з онуками?
— Деймоне! — гримнув містер Коллінз. — Не вчи мене жити! Я правда не думав, що Фредерік прийме таке рішення! Але я підтримую його повністю! Ти і Аврора — наше майбутнє, тому припини поводитися, як підліток!
Холодний розрахунок Деймона дав збій.
— Хочеш, щоб я зробив вибір? Добре! — промовив Деймон, й пішов геть.
Аврора розлюченою повернулася додому та залетівши у свою кімнату, як Фурія, впала на ліжко обличчям у подушку.
— Авроро! Все нормально, люба? — зайшовши у кімнату, занепокоєно запитала Джозет.
— Ні, не все нормально, — пробурмотіла дівчина та піднявшись, обійняла себе руками.
— Хочеш… поговорити? — запитала Джозет.
Аврора захитала головою:
— Ні! Вибач, але я хочу побути на самоті!
Джозет вийшла з кімнати, а дівчина, закутавшись у простирадло, заплющила очі, й прошепотіла:
— Дідусю, навіщо ти так зробив?
У голові були лише одні негативні думки.
Аврора покрутилася з боку на бік, піднялася з ліжка та пішла у ванну кімнату.
Прийнявши ванну та переодягнувшись, спустилася на перший поверх, й пішла у дідовий кабінет.
Діставши ключі від шафи, взяла статут холдингу та розмістившись зручно у кріслі, почала читати його, намагаючись знайти, чомусь саме у цих документах, відповідь на своє питання.
Й вона знайшла те, що її цікавило…
Третьою особою у зазначеному статуті холдингу зазначалася компанія «Консалтинг», яка мала отримати її частку активів, якщо це не суперечило статуту самого холдингу або заповіту померлого власника активів.
Аврора тяжко зітхнула.
Відклавши статут, взяла фото дідуся.
— Тепер все зрозуміло! — у голос сказала. — Інколи варто ще раз перечитати документи, щоб прийшло прозріння! Тільки, що мені тепер із цим робити?
#2964 в Сучасна проза
#8815 в Любовні романи
#3423 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 26.08.2022