Розділ 3

Прокинувшись із першим променем світла, Аврора повернулася на бік, заплуталася у ковдрі, й зойкнувши, впала із ліжка. 

— Оце так добрий ранок! — пробурмотіла, й вдарила кулачком об підлогу. 

Застогнавши, доторкнулася до правого боку та розплутавши ковдру, повільно піднялася на ноги. 

— Авроро! — почула стукіт у двері. — Ти там жива? Я чув якийсь гуркіт! 

— Деймон, — зітхнула, й підійшовши до дверей, відчинила їх. 

Чоловік, оглянувши дівчину, примружив очі та всміхнувся куточками вуст: розтріпане довге волосся, яким намагалася закрити обличчя, коротка нічна сорочка й стрункі ноги. 

«Знову це дівчисько у нашому домі! Доки Аврори не було я забув про її існування, а тут з’явилась, як сніг на голову! Проте, вона вже не така, якою я її пам’ятаю. Бездонні, сумні зелено-блакитні очі, але є в них щось таке, чого я не можу зрозуміти, щось таке що не піддається логічному поясненню! Ховає обличчя у власному волоссі, ніби воно може захистити від всього світу! Я пам’ятаю її геть малим дівчам, а зараз одним поглядом перебиває всі мої думки! На біса вона це робить?! Чи це я настільки тягнуся до неї? Питання поки залишається без відповіді. Треба придивитись до неї пильніше, невідомо, які бісики засіли в її голові за час відсутності!» — прискіпливо оглядаючи кожний міліметр тіла, подумав Деймон. 

— Бачу, з тобою все добре! — натомість промовив. 

— Чому ти так дивишся на мене? — обійнявши себе за плечі, запитала. 

Деймон знову всміхнувся куточками вуст, й схилив голову на бік. 

У блакитних чоловічих очах танцювали «чортенята»! 

Аврора знітилася та схиливши голову, ахнула. 

Відчувши, як щічки запалали, розвернулася на сто вісімдесят градусів та взявши халат, одягнулася. 

Повернула голову, побачивши, що Деймона вже не було біля кімнати.

Зачинивши двері, зітхнула та направилася у ванну кімнату. 

Аврора ніяк не могла викинути із голови погляд Деймона. 

Ні, він не був такий, як у Еліота — хижий та неприємний, але, щось у цьому погляді збентежило дівчину. 

Не було неприємного відчуття, яке виникло в аеропорту! Але, хіба можна так швидко змінити думку про людину?

«Деймон лише партнер по бізнесу! Він для мене був і залишається чужим! Ніяких почуттів та емоцій до нього не може бути!» — подумала Аврора. 

Дівчина вірила у щире та вірне кохання, адже мала гарний приклад, й цим прикладом були покійні батьки та дідусь, які виховали її в любові. Навіть Еліот зі своїми божевільними почуттями, чи інші чоловіки, які бажали лише її тіло не похитнули цю віру!

Після ванних процедур, висушила волосся, заплела французький колосок навиворіт, який став прекрасним доповненням повсякденного образу. 

Зробила макіяж та покрутившись біля дзеркала, обрала обтислі темні джинси з високою талією, білий короткий в’язаний светр та ботильйони на підборах. 

Спустившись на перший поверх, зіштовхнулася із Деборою. 

Жінка скривилася, оглянувши дівчину:

— Авроро, маєш… милий вигляд! — натягнуто посміхнулася. 

Дівчина кивнула, й обійшла жінку, але та схопила її за лікоть:

— Авроро, любонько, не ображайся за вчорашні мої слова! Ми ж фактично одна родина! 

Дівчина хмикнула. 

— Деборо, що ви хочете від мене? — сіпнулася, й жінка стиснувши вуста, відпустила лікоть. 

— Мила, у мене душа болить за тебе! Така юна, а велика відповідальність впаде на твої плечі! — награно шморгнула носом. — Ти завжди можеш звернутися до мене за допомогою чи порадою! Я чудово розумію, й сподіваюся, що ти також зрозумієш, що Деймон не підтримає тебе! Йому не вигідно мати конкурен… 

Аврора вигнула брови. 

— Дякую, Деборо! — різко перебила. — Але, не варто так перейматися за мене! — хмикнула, й розвернувшись, пішла. 

— Стерво, — процідила крізь зуби Дебора. 

Аврора почувши слова жінки, посміхнулася. 

Дійшовши до кабінету дідуся Генрі, зупинилася. 

— Деймоне, потрібно було внести зміни у статут холдингу! Я і Фредерік прийняли це рішення, тому воно не обговорюється! 

— Добре! Це питання потім вирішимо! Мене більше хвилює інше! Досить удавати, що він маленький хлопчик! Він повинен навчитися відповідати за свої вчинки!

Аврора почула частину розмови дідуся Генрі та Деймона, тому не бажаючи стати випадковим свідком, навшпиньки відійшла та збиралася вже йти, але двері кабінету відчинилися.

Деймон у своїй манері, яка чомусь за останню добу була набагато помітнішою, оглянув дівчину та поклавши руки у кишені, зробив крок. 

Він вдихнув на повні груди п’янкий, солодкий квітковий аромат, який линув від дівчини.

Аврора підняла голову, й зазирнула у холодні блакитні очі. 

Легко всміхнулася та опустивши погляд, почала намотувати на палець пасмо волосся, яке випало із зачіски. 

— Після сніданку я буду їхати!