Розділ 2

Аврора Джонс-Вільямс у свої двадцять чотири роки залишилася єдиною спадкоємицею Фредеріка Вільямса, й по праву їй належала частина готельного  бізнесу холдингу Коллінз-Вільямс, який стрімко розвивався та мав престиж не лише у Лондоні, але й за його межами.

Попри молодий вік, дівчині пророкували місце у раді правління холдингу, й доки живий був дідусь, вона завзято навчалася та працювала у компанії, щоб стати гідною спадкоємицею.

Але в один момент, всі її плани зруйнувалися!

Дідусь Фредерік помер, а Аврора дала слабинку, й гієни у холдингу, в тому числі й сама Дебора Коллінз, всіляко намагалися усунути її від роботи та від проєкту будівництва нового готелю у Шотландії.

Дівчина здалася, не витримавши напруги!

Самотність скувала її юне сердечко, й навіть дідусь Генрі та Майкл не могли пробитися крізь стіну, яку вона побудувала навколо себе!

Й зараз, коли вона повернулася, й сиділа за столом у колі родини Коллінз, такою пригніченою та чужою ще ніколи себе не почувала!

Дідусь Генрі сидів по центру, як глава родини, й сам сказав, куди присісти Аврорі.

По праву руку розмістився Деймон, який переодягнувся у сірий светр та чорні джинси, поряд з ним сидів Еліот, а навпроти дідуся - Дебора.

Аврора сиділа зліва від Генрі, й копирсаючись у тарілці, опустила очі.

Шматок у горло не ліз від усіх поглядів, які були спрямовані на неї.

Роуз, яка підійшла до столу, легко доторкнулася до плеча Аврори. Дівчина підвела голову, всміхнувшись.

— А ми ще когось чекаємо? — розвіяла тишу Дебора. — Невже це ще не останні сюрпризи? — поглянувши у сторону Аврори, скривилася.

На столі поряд з Авророю було ще одне місце та сервіз.

— Роуз, досить метушитися біля нас! Присядь! — не зреагувавши на слова Дебори, сказав дідусь Генрі.

Аврора озирнулася, й помітила незадоволений вираз обличчя Дебори.

Роуз махнула головою та присіла поряд з Авророю.

— Ну, Авроро, надовго ти повернулася? — запитала Дебора.

Дівчина поклала виделку на стіл, й поглянувши на жінку, знизала плечима:

— Можливо, місис Коллінз! — неоднозначно відповіла, помітивши, як зиркнув на неї Еліот.

Цей хижий погляд нічого хорошого не віщав.

Дівчина хотіла скоріше опинитися за закритими дверима, якомога далі від недоброзичливих поглядів Дебори та Еліота.

Раділа хоча б тому, що Деймон взагалі на неї не звертав ніякої уваги, а поряд сиділи Генрі та Роуз.

— Скоро оголошення заповіту твого діда, — не вгамовувалася Дебора, — ти ж, мабуть, лише за цим повернулася?

Еліот видав смішок, а Аврору від цього питання сконфузило.

— Деборо, я думаю, що тобі повинно бути все одно! — неочікувано, у розмову втрутився Деймон.

Аврора видихнула, поглянула на Деймона, який своєю чергою подивився на дівчину з-під лоба.

— За родинним столом ми не будемо говорити про роботу, тим паче обговорювати справи Аврори! — суворо сказав дідусь Генрі.

— Мені також цікаво дізнатися, чи надовго планує Аврора затриматися! — сказав Еліот, й поглядаючи скоса на дівчину, лукаво посміхнувся. — Це ж питання не табу! — склавши руки на столі, перевів погляд на діда.

— Еліоте, боїшся, що Аврора знову може зайняти твоє місце у холдингу? — з насмішкою, запитав Деймон.

Посмішка з обличчя Еліота миттєво зникла.

Аврора переглянулася із Роуз, й перевівши погляд на Еліота, який миттєво змінився в обличчі та став наче сич, у глибині душі зраділа тому, що Деймон поставив «вискочку» на місце!

— З приводу мого повернення у холдинг, — промовила Аврора, й тим самим знову прикувала до себе погляди присутніх, — я буду безпосередньо говорити із містером Генрі Коллінзом! — видавила із себе посмішку.

— Ну що ж, це було очікувано, — пробурмотіла Дебора.

— Авроро! — дідусь Генрі поклав свою шершаву  долоню на руку дівчини. — Якщо ти дійсно захочеш повернутися у холдинг, я буду радий цьому! — широко посміхнувся. — Але про це поговоримо пізніше! — підморгнув.

Дівчина з розумінням кивнула.

Першою з-за столу встала Дебора, й не змінюючи незадоволений вираз обличчя, подякувала за вечерю та вийшла з вітальні.

Коли стукіт її підборів стих, Еліот також встав, й зиркнувши на Аврору, мовчки пішов.

Дівчина не помітила цей погляд, проте помітив Деймон, й склавши руки на грудях, з цікавістю поглянув на Аврору.

Бувши егоїстом, «маминим синочком» та холериком, Еліот не раз показував свій нестерпний характер!

Пияцтво, слабкість до азартних ігор та «нічних метеликів» зробили Еліоту не дуже гарну репутацію, і, якби вчасно не втрутилася Дебора, тут їй треба дати належне, хтозна, як би закінчилось життя Еліота.

Коли Майкл отримав роботу журналіста в Шотландії, попрохав Деймона приглянути за Авророю.