Глава 2.23: Академія...

Два дні потому

Мей і Марінет розплющили очі майже одночасно. В кімнаті було тихо, лише крізь штори пробивалося слабке ранкове світло. Дівчата швидко зрозуміли, що Реян досі немає, але це їх не здивувало. Вони мовчки перекинулися поглядами, ніби підтверджуючи свої думки без слів
- Ну що, йдемо снідати?, - запитала Марінет, потягуючись
- Ага, - відповіла Мей, зітхнувши, - я голодна, та й треба щось дізнатися…
Вони по черзі прийняли ранкову гігієну та попрямували до їдальні

Тим часом в іншій кімнаті Міла розслаблено лежала у ванні, насолоджуючись гарячою водою. Вона заплющила очі, вдихаючи аромат піни для ванн, і намагалася розібратися у своїх думках. Раптом зашаруділа ковдра, і Ліана прокинулася. Вона повільно підняла голову, роздивляючись кімнату
- Ти що, знову зранку в ванні сидиш?, - хрипло запитала вона, все ще не повністю прокинувшись
- Та, треба ж якось розслабитися, - байдуже відповіла Міла, провівши пальцем по поверхні води
Міла лежачи в ванній промовила
- До речі, ти помітила, як дивно поводилася Ада перед від'їздом?
Ліана зупинилася на піврусі, уважно подивившись на подругу
- Що ти маєш на увазі?
- Вона сказала, що поїхала до батька, бо скучила, але…, - Міла зробила паузу, насупившись. - Я їй не повірила
- А чому ти так думаєш?
Міла зітхнула, обперлася спиною об край ванни та задумливо подивилася у стелю
- У неї був якийсь дивний погляд. Наче вона приховувала щось
Ліана зітхнула, перекинула ноги через край ліжка та втупилася у вікно
- Ти думаєш, це якось пов'язано з Реян?
- Впевнена в цьому, - впевнено мовила Міла
Ліана ще раз глянула у вікно, ніби шукаючи там відповідь на всі запитання

Міла та Ліана швидко зібралися й, не гаючи часу, вирушили до їдальні
- Готова?, - запитала Міла, одягаючи худі
- Ага, ходімо, - кивнула Ліана, заправляючи пасмо волосся за вухо
Їдальня зустріла їх звичним гомоном - студенти сиділи за столами, хтось пив чай, хтось доїдав кашу або хрумтів тостами. У дальньому кутку Міла одразу помітила знайомі обличчя. Мей і Марінет уже встигли взяти їжу та про щось тихо розмовляли
- Дивись, вони тут, - шепнула Ліана
Міла лише хитнула головою й попрямувала до подруг
- Доброго ранку, - сказала вона, сідаючи поряд
- Привіт, - відгукнулася Мей, піднімаючи погляд
Марінет кивнула у відповідь, сьорбаючи чай. Міла насупилася й перехрестила руки на грудях
- А де Реян? — запитала вона, переводячи погляд з Мей на Марінет
- Її немає, — відповіла Мей, доїдаючи тост
- Ми зранку її не бачили. Коли прокинулись її не було, - додала Марінет, не відриваючись від чашки чаю
Міла стиснула губи
- А знаєте, що ще цікаво?, - сказала вона, нахиляючись ближче. - Ада поїхала. Сказала, що до батька. Раптово
Мей і Марінет знову переглянулися
- Ну, може вона сумує за ним, - знизала плечима Мей
- Так, але щось мені не віриться, що це просто збіг, - задумливо мовила Міла, постукуючи пальцями по столу
Дівчата продовжили їсти, більше не обговорюючи тему Реян та Ади. В повітрі повисла напружена тиша - кожна поринула у власні думки. Коли сніданок закінчився, вони мовчки піднялися з-за столу
- Ну, до зустрічі, - сухо мовила Міла, беручи Ліану під руку
- Так, побачимось, - кивнула Марінет, хапаючи тацю
Міла з Ліаною попрямували в один бік, а Мей і Марінет - в інший, навіть не прощаючись, ніби між ними зависла невидима стіна

Марінет мовчки сиділа на парі з музики, відстукуючи пальцями ритм на парті, але думками була зовсім не тут. Здавалося, що все навколо звучало приглушено, немов вона слухала музику під водою. Коли пара закінчилася, вона швидко зібрала свої речі та вийшла з аудиторії, намагаючись уникати зайвих поглядів. Але не встигла вона зробити й кілька кроків коридором, як до неї підійшла Матильда
- Марінет, привіт, - почала вона, трохи нерішуче. - Слухай, а де Реян? Вона вже 4 заняття пропускає…
Марінет знизала плечима
- Поняття не маю, - відповіла вона коротко, не бажаючи заглиблюватися в цю тему
Матильда трохи розгубилася від такої відповіді, але більше нічого не сказала. Марінет кивнула їй та, не гаючи часу, попрямувала далі коридором

Шимі ще тоді, коли побачила, як Ада з Реян сіли в машину й поїхали, відчула щось недобре. Її думки не давали спокою, тому вона одразу вирішила піти до Арона - єдиного, кому могла довіритися. Не вагаючись, вона впевнено попрямувала до його кімнати. Двері були прочинені, а всередині Арон сидів з кількома друзями, які щось жваво обговорювали. Але Шимі це не хвилювало
- Всі вийдіть!, - голосно сказала вона, заходячи до кімнати й грюкнувши дверима за собою
Друзі Арона спершу переглянулися, але, побачивши серйозний вираз її обличчя, мовчки піднялися та залишили кімнату
- Шимі, що за драматичний вхід?, - Арон скептично підняв брову
- Слухай мене уважно, - вона швидко підійшла ближче, схрестивши руки на грудях. - Я бачила, як Ада з Реян поїхали разом. І я не думаю, що це просто випадковість
Арон злегка нахилив голову, вивчаючи її обличчя
- І що? Може, вони просто вирішили кудись з’їздити?
- Ні, Арон, - твердо відповіла Шимі. - Це виглядало інакше. Я впевнена, що щось тут не чисто. І мені здається, ти теж маєш знати про це
Він задумався, але нічого не відповів

Обід
Шимі підходила до столу, де вже сиділи Мей і Марінет, і виглядала хвилювано. Поруч з нею були Ася, Ріта та Джері. Вони сіли за стіл, але Шимі одразу запитала, не звертаючи увагу на решту, хто був поруч:
- Мей, Марінет, де Реян? Ви її не бачили?
Мей подивилася на Марінет, потім відповіла:
- Ми взагалі її не бачили. І жодних записок вона не залишала
Марінет кивнула, підтримуючи слова подруги:
- Це правда. Не маємо жодної інформації
Шимі виглядала ще більш здивованою, але не встигла сказати більше, як до столу підійшли Міла і Ліана. Шимі, не втрачаючи часу, звернулася й до них:
- Міла, Ліана, де Реян? Ви не бачили її?
Міла знову виглядала дещо розгубленою, але потім відповіла:
- Ми не знаємо, де вона. Але ось що можу сказати: Ада поїхала до батька. Вона давно його не бачила
Ліана мовчала, не додавши нічого. Шимі замислилася на кілька секунд. Їй стало зрозуміло, що ситуація виглядала дещо дивно. Вона не могла зрозуміти, чому всі говорять так, наче нічого не сталося, а її відчуття підказувало, що з Реян щось не так