Глава 37

— Іди до мене, – покликала Сьорі, – Ставай тут, навпроти мене. Сьогодні я спробую навчити тебе зводити в підсвідомості стіну від чужого впливу. Чула, що один раз ти вже намагався відгородитися, але не дуже вийшло, – вона стала посеред хатинки і простягнула йому долоні.

— Дай мені руки і закрий очі. Відчуй тепло, яке я концентрую на кінчиках пальців. Зроби те ж саме, – її голос заколисував, ніс його по теплих хвилях, захотілося спати.

— Як це концентрувати тепло? – запитав пошепки.

— Подумай про найкраще, що у тебе було в житті. Згадай батьків, як мама обіймала і цілувала на ніч. Відчуваєш?

Їх руки з'єдналися, невидимий струм пройшов по них. Хлопець відчув хвилю тепла, яка затопила серце. Немов знову був удома, згадав останню вечерю в сімейному колі.

— Так, Тимур, продовжуй, – голос Сьорі відбивався від стін багаторазовим відлунням, множився, нашіптував, – Тепер думками увійди у свій кровообіг і з кожним ударом серця просувайся по венах. Ти відчуєш жар, але так буває, це не страшно. Я з тобою, міцно тримаю тебе за руки, пробуй.

Він міцніше заплющив очі, відчув себе зсередини, раптом побачив, як кров біжить по жилах. Але було не страшно, скоріше цікаво. Хлопець став маленькою частиною організму і майже перестав відчувати себе людиною.

— Так, добре, – почув немов крізь шар вати, – Продовжуй. Проникай із потоком крові по всьому організму, заповни собою все. Відчуй, як тепло розлилося по тілу. А тепер вирушай вгору, до голови. Тільки не відкривай очі.

Тимур опинився в темній затишній кімнаті, навіть чув глухі звуки ззовні, бачив, щось схоже на два вікна, закриті віконницями. Йому було тепло тут, захотілося згорнутися калачиком і заснути. Він почув заспокійливий стукіт серця. Спробував розслабитися, і раптом розчинився, його покинуланапруга минулих днів. Але голос не давав йому заснути і продовжував командувати, немов мав над ним владу:

— А зараз – ти багатоклітинна істота, зв'язки між клітинами слабшають все більше. Раз – і ти розпадаєшся на найдрібніші шматочки енергії, вони схожі на свинцеві кульки, що розкотилися по кімнаті. Вони блищать, як перлини, котяться і відбивають світло один одному багаторазово. Ти не можеш зібратися воєдино. Кожна кулька – це ти, у кожної з них є думки, кожна окремо – думаюча істота. Ти знаходишся скрізь, перлини розсипалися по людському тілу, тепер ожилі думки потрапили в організм і мозок все контролює.

Хлопець слухав дівчину, і навіть на мить злякався, адже його стало так багато, а свідомість розпалася на кульки, які розкотилися і потрапляли в щілини кімнати. На мить задихнувся, думав, що тепер уже не збереться воєдино. Але дивний владний голос, який лунав буквально з усіх боків, наказував їм, зберігав його у свідомості.

— Тепер найскладніше. Спробуй згадати ще щось дуже хороше. Можна навіть уявити спогад, від якого від радості щемить серце. Є таке?

Тимур відчув, що може говорити. Може думки перетворювати у слова:

— А якщо я хочу закричати? – запитав, і голос рикошетом відбився від стін, багаторазово посилився, його оглушив звук власного голосу.

— Тобі не хочеться кричати від болю, Тимур. Тобі хочеться згадати найприємніший момент власного життя, коли ти кричав від щастя. Я вірю в тебе, давай, – підбадьорила його Сьорі.

Минула вічність, а можливо – тільки коротка мить. Спогад гострим ножем врізався у свідомість, кульки різким ривком вирвало з організму. Вони зметнулися вихором посеред темної кімнати, освітили її, осяяли м'яким, фосфоресцентним світлом. Це було дійсно чарівне видовище: прекрасний стовп світла осявав кульки, котрі перетворилися на маленьких сріблястих пташок зі смішними чубчиками на головах і довгими закрученими хвостами.

— Так, все правильно. А тепер спіймай одну! – повелів голос.

— Як? – запитав Тимур. Адже він одночасно був і собою, і світився стовпом світла, – Як мені зловити себе? Я не можу.

— Розслабся, сконцентруйся і у тебе все вийде. Просто простягни руку. Я допоможу тобі. Зараз думка сама піддасться і сяде на руку. Адже це твої думки. І тільки від тебе залежить, яку зараз зловиш – погану чи хорошу. Пізніше навчишся їх розрізняти. Зрозумієш, якою думкою можна прикритися в даний момент. Іноді, щит навіть краще поставити поганими спогадами. Дивлячись з яким противником ми маємо справу, – голос м'яко направляв його, дохідливо пояснював, – Давай, ризикни.

Він різко простягнув руку, хоча у нього зараз не було рук, адже він був субстанцією, яка світилася і постійно кружляла. Вдалося зловити невловиме – в руці затріпотіла срібляста, жива пташка. Її сердечко часто стукало, а сама вона виявилася теплою і ніжною. Несподівано він перенісся в теплий осінній ліс. Тіло заполонила хвиля захоплення, щастя піднялося до горла, стало гарячою грудкою. Більше не міг стримувати крик:

— Я так кохаю! Мене любить найпрекрасніша дівчина на землі!

І тут навколо нього, по периметру галявини з землі почали виростати морозні візерунки. Він опинився під скляним ковпаком, а зовні настала зима – заморожуючи його. Але він був в укритті, в безпеці, до нього було не дістатися. Спогад грів його, не даючи морозу пробратися під укриття.

— Тимур, тепер ти зрозумів, як правильно ставити захист? Можна поставити не однин, однак потрібно часто практикуватися, щоб вміти складати думки одна в іншу. А тепер повернися до мене, – його підхопило і потягло вгору. І ось він відкрив очі.

— Сьорі, це було чудово. Дякую за науку.

— Та чого вже там. Мені не шкода поділитися знаннями з хорошою людиною. Може, я роблю щось неправильно, адже диплома у мене немає. Доранн би тебе краще підготував, але у нього справи державного значення, – дівчина зітхнула.

— Мила, я розумію, як ти за ним сумуєш, – відповів хлопець і заглянув в бездонні сумні очі, – Настане день, коли ти не будеш сумувати, і твої очі заблищать від щастя.

— Ти згадав свою кохану? – несподівано запитала рудоволоса, – Хто вона?