Глава 21

Ніч закінчилася і засвітило сонце, пофарбувавши місцевість в червоно-жовті кольори. Тимур летів до того місця, де напередодні залишив друга на самотині. Раптом за камінням побачив смішний курінь. Сам ще здивувався, напевно, Коре встиг змайструвати собі будиночок на ніч. Ну, і прудкий. Тимур цього разу легко опустився на землю і покликав:

— Коре! Друже! Ти де? Бачиш, як я швидко повернувся?

З куреня йому назустріч вискочив божок і з голосінням поліз обніматися.

— Де ж тебе носило? Я вже всі очі прогледів, — заторохтів, як завжди.

— Коре, досить голосити. Я всього лише затримався на одну-єдину ніч.

— Ніч? Ти знущаєшся? Тебе не було цілий місяць. Цілий чортів місяць! Де тебе носило? Всі очі прогледів, виглядаючи тебе, пернатий. Думав, вже і кісточок немає. А я залишився, як билина, один на краю світу, самісінький серед пустелі і майже без магії, — обурювався божок, розмахуючи полами халата.

Потім Коре різко зупинився і, хитро примружившись, зиркнув на хлопця:

— Невже сталося те, що я тільки-но подумав? Невже десь тут зустрів дівчину? Якщо в лісі водяться мавки, а в озері — русалки, то може тут — пустельниці? Так от, ця пустельна краля заманила тебе в найближчий будинок, звабила, ось і забув ти про старого друга, котрий знидівся без їжі. Тому затримався? А? Я ж вгадав? Тільки цією думкою я себе і втішав, не хотів вірити у найгірше — твою безславну загибель.

— Коре, не можу повірити. Невже таке про мене подумав? Я у собі не можу розібратися, які дівчата? Насправді зі мною трапилися дивні речі. Я залетів в один з будинків, зайшов у кімнату з дзеркальними стінами, а там несподівано перетворився на Вогняного Ангела.

— Оце так! Тепер ти знаєш, як перетворюватися! Хороша новина!

— Так, але чого мені коштувало перетворення! Я помер і знову відродився. Все здавалося страшним сном. Розумієш, з мене облетіла шкіра і серце зупинилося, —  у божка від подиву округлилися очі.

Завжди балакучий Коре, немов води в рот набрав. Тим часом Тимур продовжував говорити:

— Потім мене закрутило у вихорі, а вже там мені відкрилися знання пращурів. Виявилося, це мої далекі предки побудували величне місто, яке тепер по праву належить мені. Бачиш, у сина рибалки тепер є багатий спадок, — з посмішкою вказав рукою на руїни посеред пісків, — Нічого, ось вийдемо звідси, переможемо Чорнокнижника і відновимо колишню велич. Ти ще подивишся, як тут буде гарно в майбутньому.

Тимур все говорив і говорив, ніби хотів висловити свої побоювання. Хлопцеві стільки хотілося розповісти. І про ангела, і про п'ятьох тварин у дзеркалі, і про Оракул енергії.

Коре у відповідь прокашлявся:

— Так хто ж сюди жити приїде? Пустеля навколо?

— Ех, куди захочемо туди і перевеземо Мандрівне Місто. Воно пересувалося куди бажало, адже багато століть тому втратило господарів. Таке собі трохи здичавіле місто, однак віднині все зміниться. Тепер ми з тобою будемо королями пустелі. Ми тепер маємо особисте Літаюче Місто. Розумієш, насправді ми б ніколи його не знайшли, якби були простими мандрівниками. Місто мене шукало, щоб віддати силу і знання Оракула, щоб навіки належати мені. Якби не я випадково потрапив у пустелю, то місто було приречене постійно пересуватися, як привид, не знаходячи спокою. Як тільки я потрапив на той злощасний берег, то випромінював дуже слабку силу. Проте, коли я перетворився на орла, Місто почуло поклик і полетіло мені назустріч. Тепер, коли я отримав величезну силу предків, спробую керувати оцим ось величезним містом разом з його дивними будівлями. Принаймні, спробую. Саме це місто належало моїм прапора-пра … скільки раз по пра? На довгі роки земля пращурів опинилася під шаром піску, забута всими, покинута навіки. У мене тепер додалося ще одне завдання — відродити безплідні землі, примусити їх знову розквітнути. Та я все-одно зараз дуже виснажений, хотілося б трохи відпочити, щоб продовжити шлях. Я точно знаю, що містом можна навчитися керувати, але достеменно не відаю, як це зробити.

— Невже у тобі дрімає так багато магії? — божок ковтнув слину, — Хіба її досить, щоб підняти в повітря таке велике місто?

— Не хвилюйся. Моя магія сильнішає з кожним віднайденим Оракулом, хоча я ще не вмію нею правильно користуватися. Чомусь здається, що я ще занадто слабкий до рішучої битви з Чорнокнижником, принаймні ще не готовий до побачення з Няшкою і Чуваком.

— Оце так! — зрадів Коре, — І тобі дійсно потрібно відпочити. Чому ж я тебе на порозі тримаю? Проходь. Чим багаті — тим і раді.

Тимур зайшов в курінь.

— Коли ти все встиг? — запитав рибалка, з подивом оглядаючи приміщення.

— Розумієш, друже, я магію по крихтах збирав. Де більше, де менше. Біля будинків залишилися маленькі джерела сили, з яких я підживлювався, інакше пропав би без їжі та води. А так навіть щось подібне до комфорту собі влаштував. Звичайно, не все вийшло, як хотілося. Я ж тебе збирався чекати скільки треба. Хоча дав собі обіцянку, якщо тебе не буде ще три дні — піду шукати. Он уже й провіант почав збирати, — відповів божок, поглядом вказуючи на сумку, пошиту зі шкірок пустельних зайців.

Посеред куреня височіла маленька глиняна пічка, біля якої були облаштовані два лежака, вкриті рогожкою.

— Тимуре, сідай, — заторохтів Коре в своїй звичайній манері, — Ось сюди, на лежак. Зараз я тебе погодую, ти ж, напевно, зголоднів, — божок заметушився і побіг до печі, але обернувся і побачив, що зморений друг вже заснув на лежанці.

Тимуру наснилася батьківщина, він перенісся у батьківський будиночок. Сім'я зібралася біля вогнища, а батько розповідав, як пройшов день. Він говорив про те, скільки за сьогодні наловив риби, які заморські кораблі заходили в гавань. Юний маг посміхався уві сні. Раптом згадав історію, коли вони з батьком спіймали незвичайну рибу. Вона була просто величезна, а ніс, гострий і довгий, стирчав як гарпун. Ох, скільки часу і сил витратили, поки виловили таке страховисько. Якби не відмінна фізична підготовка, то нізащо б не впоралися. Разом з батьком вони продали морське чудовисько за пристойні гроші пихатому губернатору Східних островів, котрий полюбляв приходити на пристань в пошуках див з самісіньких глибин.