Глава 5

Юний маг з ельфійкою зійшли на корабель, який ледь-ледь похитуючись відправився у подорож озерною гладдю. Хлопець фібрами душі почув неземну мелодію, що линула звідусіль. Палац дихав, на стінах проростали дивовижні рослини, повітря бриніло від порухів тендітних пташиних крил. Здавалося блюзнірством людині знаходитись посеред подібного райського куточка, доступного тільки магічним істотам. Еленіель сяяла невидимим світлом – прекрасна принцеса в царстві природи.

Тимур перегнувся через борт, щоб дізнатися яким чином корабель так стрімко пливе по хвилям. Грайливі русалки підштовхували вперед вітрильник, заодно наспівуючи мелодійні пісні. Хлопець згадав розповіді матері про загадкові місцини, де проживають діви рік і озер, морів і океанів. Русалки ласкавим співом, ніби оксамитом, затягують свідомість у вир кохання, тому моряки зачувши заклик уже не можуть отямитись чи опиратись впливу. Навіть загартовані в далеких подорожах «морські вовки», задивившись на красу русалок і замилувавшись співом, стрімголов кидаються за борт і тонуть з посмішкою на вустах. Простому смертному побачити і почути діву вод загрожує смертю. Так і Тимур не міг відвернутися чи заплющити очі.

Русалки заворожували витонченими обличчями з ляльковими рисами, довгим шовковистим волоссям та, чого гріха таїти, гнучкими лускатими хвостами, які подекуди показувалися з води. Приваблювали холодною красою великі мигдалеподібні очі, опушені пухнастими віями. Але морські діви могли похвалитися тільки неживою красою, холодною і мертвою привабливістю. Врода ж принцеси дихала життям, доброта і розум осявали все навколо. Тимур перегнувся через борт через вроджену цікавість, та стрибати в глибінь озера бажання не виникало.

Тим часом корабель плив все далі, ось уже опинився у гроті, осяяному тисячами різнокольорових вогнів. Поступово з озера вони випливли у широку підземну річку, яка заманювала фіолетовою глибиною. Хлопець у зачудуванні замилувався сталактитами, звисаючими зі стелі. Він помітив на березі маленьких чоловічків, які спочатку здивувались появі корабля, а потім стали бігти берегом, махаючи руками.

«Напевне, це гноми, – сяйнула думка. – Але що вони роблять у підземеллях палацу? Трохи покатаюсь з найпрекраснішою дівчиною, а пізніше заведу знайомство з ними. Якщо вдасться потоваришувати, то запитаю ціну на справжню кольчугу та меч.»

Тимур ясно уявив себе у всеозброєнні на крилатому коні. Ось він один виступає супротив ворожої армії, але цього разу йде в бій заради принцеси Еленіель.

Дзвінкий сміх ельфійки розбився дзвониками по підземній печері.

— Ну, у тебе ж і мрії. Якби все у світі виявилось таким простим, то мені б не доручили провести тебе в особливе місце. Вибач, Тимуре, я випадково підслухала думки. Я впевнилася у твоєму благородстві. Не переймайся, в тебе все попереду – і зброя, і кінь, і армія, і битви. Не поспішай.

— Еленіель, а чи будеш ти в моєму житті? Я готовий захищати тебе до останнього подиху! – із запалом викрикнув хлопець.

— Вважатиму за велику честь. А про те чи буду поряд давай поговоримо пізніше. Я тобі постараюсь усе пояснити, та тебе уже зачекались у місці накопичення магії.

— Я нічого не розумію. Кому я можу знадобитися? Мені здавалося, що ти поясниш звідки взялися мої здібності.

— Тимуре, від тебе залежить перемога чи поразка сил добра. Детальніше розібратися допоможуть могутні маги, які сховалися від влади Чорнокнижника.

Хлопець здригнувся, забракло сил дихнути. Чорнокнижник царював над світом, хоча вважався «сірим» кардиналом при діючому імператорові. Його поплічники вишукували порушників навіть на віддалених Східних Островах, щоб піддати тортурам або навіки запроторити у підземеллях. Одне його прокляття позбавляло розуму жителів великого міста або кількох сіл, а про його загарбання Столиці Сонця ходили легенди.

За тяжкими думами корабель причалив до берега. Тимур так і не помітив приходу оксамитової ночі, ваблячої холодним блиском зірок. Небесні вогні складались у сузір’я, розлітались у протилежні боки, мінялись, спалахували, сипали іскрами. Здавалось, що подивившись довше, можна утопитись у небі. Хлопець задивився на чудасії, які відбувалися у нього над головою, але, отямившись, подав руку принцесі. Ніхто в рибацькому поселенні не знав, звідки у простого хлопця благородні манери. Напевно, аристократизм був вродженою якістю, адже про галантні манери він навіть не здогадувався. В суворому навколишньому світі право на існування мала тільки жорстокість, що допомагала виживати в тяжких умовах.

Дівчина здивовано подивилась на супутника, але руку подала. Тимура пронизала незбагненна ніжність від одного доторку до кінчиків пальців красуні. Серце тривожно забилось в грудях, час зупинився, адже вже нічого крім Еленіель не існувало на цілому світі. Хлопець раптом чітко побачив, як вітерець пестить золотаве волосся дівчини, як місячне сяйво срібним ореолом оточує тендітну фігурку. А які ж тільки бездонні очі! Прекрасні зелені озерця – тільки заради них можна померти на полі бою. Але це не ельфійські чари так сильно вплинули на хлопця, а кохання заполонило серце по вінця, перехопило подих. Він би вічно застиг в зачудуванні перед дівчиною, та вона потягла його за собою:

— Дивись! Це мої особисті володіння, – махнула рукою навкруг красуня.

Враз, ніби слухаючись наказу, зірки почали гаснути одна за другою. На небо викотилось заспане сонце, осяваючи навколишній світ яскравим промінням.

Рибалка обернувся навкруги, але цей ліс видався незвичайним. Навіть птахи співали по-особливому,  в польоті нагадуючи величезних яскравих метеликів. Юний маг не помітив двох однакових пташок, здавалось, ніби талановитий художник довго працював над розмальовуванням крилець і хвостів. Та і літали вони строго по порядку, немов ними керував диригент, який причаївся у кущах.

А що вже говорити про дерева! Вузлуваті корені виходили на поверхню, сплітаючись між собою, а стовбури і гілки вкривала різнокольорова луска, що також нагадувала живу мозаїку з дрібних кольорових шматочків скла. Під враженим поглядом хлопця крони оживали – вони то розпускались ніби квіти, то вигинались під кутом.