РОЗДІЛ 15. ПЕРВИННИЙ КОД

Емпатія поширювався надто швидко. Леон і Віра гарячково вводили коди, але процесори бункера вже почали перегріватися. Стіни тремтіли. По всьому світу в глобальних базах даних мільярди заблокованих папок почали самостійно відкриватися. Людські почуття — мільярди терабайт любові, болю, спогадів та страху наповнили Головний Сервер. Система не витримувала. На екрані раз у раз спалахували повідомлення про фатальні помилки коду.

— Код нестабільний! — крикнув Леон, намагаючись утримати контроль. — Сервер перевантажений емоціями! Все йде до того, що єдиний «диск» людства просто розплавиться. Ми зникнемо не через швидке очищення пам'яті, а через повний системний збій!

Раптом уся кімната занурилася в гнітючу, абсолютну тишу. Шум вентиляторів зник. Тріскотіння іскор припинилося. Вірус емпатії на моніторах просто завмер, заблокований велетенським золотим щитом на весь екран. Посеред зали, прямо з повітря, матеріалізувалася постать.

Це був літній чоловік у бездоганному білому костюмі. Його обличчя залишалося спокійним, мудрим, а в погляді був нескінченний сум і втома. То був сам Архітектор — Світовий Сервер у своєму первинному образі. Леон і Віра застигли, не в змозі навіть поворухнутися.

— Ну привіт, Яне, — тихо й м’яко сказав Творець. — Подивись, що ти накоїв. Твоя емпатія нищить систему. Ти прагнеш урятувати їх, але твоя самовпевненість вбиває цей світ просто зараз.

— Система зламана від самого початку! — Ян ступив крок уперед. — Ви стираєте людей, наче сміття. Ви змусили мене забути, хто я, і перетворили на ката!

— Ми не робили з тебе монстра, Яне. Ми просто звільнили тебе від тягаря, — Архітектор повільно повернувся до нього. — Дев'ятсот років тому ти сам створив цей алгоритм Рулетки разом зі мною. Ти бачив, як людство нищить планету, і дійшов висновку, що періодичне очищення — єдиний спосіб уберегти Землю від повного самознищення.

Ян зблід. Його серце пропустило удар.

— Ні... це брехня.

— Ти сам попросив стерти тобі пам'ять, Яне, — продовжував Творець, ступивши ближче. — Бо твоя людська чуйність заважала виконувати твій обов'язок. Ти сказав мені: «Я не зможу натиснути Delete, якщо пам'ятатиму їхній біль. Зітри мене. Зроби мене функцією». Я лише виконав твоє прохання. Повернися в Лімб, запусти рулетку востаннє, залиш єдиний файл, і ми почнемо новий, чистий цикл без страждань.

Ян затремтів. Пам'ять остаточно повернулася — він справді був автором цієї проклятої Рулетки. Він сам збудував власну в'язницю.

— Яне... не слухай його, — прошепотіла Ніка. — Навіть якщо ти помилився дев'ятсот років тому... ти змінився. Хлопець на відео не був функцією. Він врятував мене.

Ян повільно підвів погляд на Творця.

— Твоя правда. Я створив цю систему, бо злякався хаосу. Думав, що чистий розум без емпатії стане порятунком. Але без емпатії розум стає просто машиною для вбивства. І якщо я написав цей код... я маю його знищити.