РОЗДІЛ 1. РУЛЕТКА БУТТЯ

— Хто там наступний за списком? — Ян ліниво клацнув пальцями в повітрі. Серед напівтемряви стерильного, холодного залу, який вони називали Лімбом, спалахнула чергова голограма.

— Ну подивись сам, невже важко взяти мишку? — почувся трохи роздратований голос дівчини з динаміків. На екрані з’явилося досьє. — ID_7721_Miller_P. Сектор 4, Західна Європа. Йому тридцять чотири. До речі, він нейрохірург, Ян. Лише три години тому врятував дитину від смерті.

— Нейрохірург? Нудно, — Ян позіхнув, закинувши ноги на край металевого пульта, що світився синім. — Вони вічно думають, що рятують життя, хоча ці намагання не зупинять рулетку. Що там? Яке число випало?

— Вісім, — Ніка важко зітхнула. Звук її голосу, синтезований потужними процесорами сервера, лунав із майже людськими нотами в порожній кімнаті. — Сьогодні парне число. За твоєю дурною рулеткою його треба видалити. Ян, стань же людиною, зроби вигляд, що його не було обрано! Він потрібен людям.

— Міллере, бувай, — Ян навіть не глянув на екран, підносячи палець до сенсорної кнопки «Видалити».

— Та подивись на екран, сухарю! — закричала Ніка, і монітор перед Яном спалахнув яскравіше.

На відео чоловік у білому халаті сидів у лікарні, притискаючи голову руками, а поруч плакала мати хлопчика, який зараз перебував у тяжкому стані.

— У нього руки трясуться від втоми. Він щойно повернув життя дитині, Яне! Тобі зовсім байдуже?

— Ох, знову ці сльози, — Ян скривився. — Вимкни звук, вони всі плачуть однаково. За стільки років могла б звикнути.

Він натиснув кнопку. Екран із хірургом миттєво згас, зануривши зал у звичну темряву.

Ніка замовкла, ображено вимкнувши підсвітку пульта. Але за секунду весь Лімб замиготів криваво-червоним світлом. Завила сирена, відлунюючи від бетонних стін.

— Ого, а що це за дискотека? — Ян нарешті прибрав ноги з пульта й вирівнявся в кріслі. — Ти знову зламала антивірус?

— Це не я... — голос Ніки став тихим, ламким і наляканим. — Яне, подивись на головний сервер. Пам'ять заповнена на дев'яносто дев'ять і дев'ять десятих відсотка. Система запускає повне форматування Землі. Через тридцять днів усе людство буде стерто.

Ян повільно встав із крісла. На його обличчі замість страху з’явилася легка, азартна посмішка.

— Серйозно? Смерть усього диска? Нарешті хоч щось цікаве відбувається! І що, ось так все і закінчиться?

— Ні, — Ніка шмигнула носом, ніби програма намагалася стримати сльози. — Програма дозволяє зберегти один-єдиний файл на всю планету. Ти маєш обрати, хто виживе. Ян... будь ласка. Облиш свою рулетку. Давай знайдемо когось справді гідного.

— Ага, зараз, розбігся, — Ян засміявся, підходячи до головного термінала, де шалено миготіли попередження про помилку системи. — Шукати одного серед восьми мільярдів? Це занадто складно. Давай просто запустимо рулетку. Колесо крутиться — файли летять у кошик. Хто залишиться останнім у списку через тридцять днів, той і виграє квиток у новий світ. Вмикай рандом, Ніко. Пограймо.

Процесори під підлогою Лімба загрозливо й гучно загули, завантажуючи глобальний алгоритм. На криваво-червоному моніторі спалахнули мільярди імен, які почали стрімко зникати, а в кутку екрана запустився безжальний зворотний відлік: 29 днів, 23 години, 59 хвилин.