Шептунка: ціна слова

Розділ 20.

Ульріх Котунберійський

— Ваша Величносте, ще один випадок є, насправді, найдавнішим, — Калліст витер хустинкою лоба, явно не приховуючи свого хвилювання. — Двадцять три роки тому конунг Ханкасандр став батьком. Їхній устрій дозволяє багатоженство, хоч у суворому сенсі це радше полігінія...

— Без філософії й власних суджень. Кажи швидко. — Мій терпець уривався, і з кожною хвилиною я дедалі чіткіше розумів, що встряв у серйозну халепу, з якої немає виходу звичним способом, мечем і вогнем.

— Пробачте, Ваша Величносте. — Логофет низько вклонився, і лише після мого жесту продовжив: — Матір'ю принцеси, Вашої потенційної нареченої, як свідчать іноземні джерела...

Обличчя худорлявого дипломата вкрилося бісеринками поту, губи пересохли. Він знову витерся хустинкою, поводячись так, ніби прощається зі своїм життям. Його вуста ворушилися, але слів не знаходили, і в мені нарешті почали прокрадатися перші здогади.

— Її мати сніжна дракониця? — спитав я.

Калліст лише слабо кивнув, схопився за серце й схитнувся, так що Зендар ледве встиг підхопити його під лікоть.

— Фантимусе, Зендаре, віднесіть Калліста до цілителя в лазарет.

Маг поглянув на мене з підозрою, ніби цю дрібницю він сам міг би вирішити одним порухом пальця, але мені було не до заперечень.

— Синкліт завершено. Ви вільні. Дякую за роботу.

Коли Ершан підвівся, щоб піти слідом за рештою, я несподівано додав, але так, щоб чув Фантимус:

— Ершане, залишся. Бал буде. Я погоджуюся на їхню пропозицію.

У дверях на мить затримався маг, наче не повірив своїм вухам, але, зустрівши мій погляд, схилив голову й вийшов услід за Зендаром, який ніс на руках непритомного дипломата. Двері зачинилися.

У кабінеті ми лишилися втрьох, я, Бері та Ершан. Нам було що обговорити за зачиненими дверима, під захистом купола, без жодних зайвих вух.

На столі, притиснутий важким прес-пап’є, досі лежав пергамент із чужоземною печаткою — пропозиція скріпити вічний мир династичним шлюбом. На перший погляд — щедрий подарунок долі. Насправді ж — куди небезпечніший за оголошення війни. Бо ворожу армію на кордоні можна зустріти сталлю, а от законну імператрицю, впущену в серце палацу, у власну спальню й до державної скарбниці, вже не зупиниш мечем. Погодитися — означало власноруч посадити на трон чужого шпигуна й майбутнього регента для спадкоємця. Відмовитися — плюнути в обличчя сусідам і дати їм бездоганний привід розв’язати криваву бійню. Нам трьом належало до вечері прорахувати кожен можливий хід і знайти вихід із цієї пастки, бо на кону стояла не просто моя свобода — а доля всієї імперії. Часу залишалося близько години.

— Улю, ти здурів? — Бері в одну мить розтоптав усі правила палацового етикету. Бачив би його зараз Фантимус — неодмінно відправився б у лазарет слідом за своїм нещасним колегою.

— Спокійно, друже, — я ледь помітно усміхнувся, крутячи в пальцях золоту печатку на сувої. — Невже ти й справді вважаєш мене самогубцем? Чи гадаєш, лише ти в цих стінах умієш мислити стратегічно?

Насправді мене щойно осяяла настільки зухвала думка, що навіть у мені самому вона викликала небезпечний азарт. Посли хотіли заручин? Вони їх отримають. Тільки грати в цю партію ми будемо за моїми правилами. Ділитися задумом навіть із найвірнішими людьми я поки не поспішав — можливо, пізніше, віч-на-віч із Бері, коли пляшка доброго вина розв’яже язик. А наразі моє мовчання було найкращим захистом.

Ершан, який безпомилково вловив прихований підтекст у моєму голосі й зрозумів, що не все в цій кімнаті призначається для його вух, не став ставити зайвих запитань. Він просто переключився на те, що вмів найкраще.

— Отже, мені слід підготувати великий прийом і скликати до столиці всю верхівку імперії? — діловито уточнив він, уже прораховуючи деталі.

Мені завжди імпонувала його хватка. Я кивнув, змушуючи себе остаточно зібратися й викинути з голови ті нестерпні аметистові очі, які зранку так глибоко зачепили щось усередині — і які сьогодні, через кляту міжнародну делегацію, уже точно не побачу, хоч і хотілося.

— Не тільки імперії, Ершане, — тихо кинув я, дивлячись на карту. — Склади список усіх незаміжніх дівчат шлюбного віку. Високого роду, але не тільки з наших земель. Усіх, чий статус бодай теоретично дозволяє їм стати претенденткою на…

Договорити мені знову завадили. Магічний купол тиші раптом здригнувся, пропускаючи крізь себе пронизливий, сповнений щирого жаху жіночий вереск, що луною прокотився коридором палацу. А за мить за важкими дубовими дверима затупотіли чиїсь квапливі кроки, і поруч з жіночим голосом я почув до болю знайомий шепіт, від якого в мене миттєво похололо в грудях.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше