Шептунка: ціна слова

Розділ 15.

_Уна Вейр_

Витівки Віксі не залишилися непоміченими, і зовсім скоро ми пожинали з цього плоди. Були й позитивні наслідки: наприклад, Солдату все ж таки вдалося погуляти на подвір'ї замку, щоправда, зовсім трішки. Через якихось двадцять хвилин його впіймав помічник конюха, який здався мені, навіть з другого поверху, досить знайомим. Не можу цього стверджувати, проте його постава та манери не відповідали його статусу. Гаразд, подумаю про це згодом.

Щодо Солдата, його віднесли до цілителя, попри відчайдушний спротив Віксі. Хто як не вона знає про чудодійну силу цілителів і магів, тож її побоювання можна було зрозуміти. Ще в десять років проявилася її магія, яка виявилася досить рідкісною. Замість того щоб її вивчити, дослідити, адаптувати для свого Віргілійського королівства, магію заблокували, попередньо пошкодивши. Віксі не раз ділилася, як у дитинстві могла просто поглядом зупинити людину й розвернути її. Вона дивилася в очі «об'єкту» й подумки промовляла «іди геть!», «не чіпай мене». Причому це була не ментальна магія чи магія підкорення, якою володіють менталісти, і яку розвивають роками та десятиліттями.

Я ще тоді здивувалася, як її здібності могли заблокувати, коли вона могла наказати поглядом. Але правда виявилася безжальною: власні батьки примусили її здатися заради щастя старшої сестри. Відтоді, а це більше десятка років, або, якщо точніше, цілих тринадцять, Віксі провела в Цитаделі покори. Спершу їй там навіть подобалося: викладачі були привітними, а атмосфера в закладі нічим не відрізнялася від інших інтернатів. Проте з появою настоятельки Кальварії все змінилося, причому в геть іншу сторону. Заклад перетворився на місце вигнанців імперії, до яких керівництво також ставилося відповідним чином: нас не годували як належить, не навчали. Єдине, чого для нас не жаліли, це лайливих слів, прокльонів (хвала вищим силам, що вони не мали магічного підтексту) та зневажливого ставлення.

Після того як Віксі та її улюбленця забрали до лазарету, я залишилася біля вікна спостерігати за життям замку. Мене насамперед цікавили слабкі місця, які мала кожна така будівля. У батьковому замку в Лємбарґії слабким місцем були південні ворота, через які п'ять років тому й вдерлася армія Ульріха Котунберійського.

Отож, з цього боку мені відкривалися  до замку лише два входи: головні ворота, які добре охоронялися, адже варта змінювалася щогодини. Інші ворота були менш відвідуваними, бо вели до невеличкого лісового поселення. Здавалося, це ідеальне місце, з якого можна напасти, проте лісове поселення було спробою ввести в оману ворогів, адже там, під виглядом звичайних сімей, проживали справжні воїни. Двісті чоловік, близько шістдесяти сімей, що вірно несли службу своєму імператору й мали щедру платню за відданість.

Більше з цього боку я не бачила виходів, тож вирішила потім розпитати Віксі про розпланування замку. Упевнена, подруга, під прикриттям, провела справжню розвідувальну операцію. Незграбна на вигляд, з вираженою косоокістю, вона відзначалася надзвичайною спостережливістю, високим інтелектом та аналітичними здібностями, проте приховувала їх надто ретельно.

Від подальших роздумів мене відволік шум за дверима: що-що, а слух у мене був ідеальним, адже лише в тиші мій голос міг бути почутий. Тож, коли у двері постукали, я встигла вальяжно розсістися біля столика з наїдками й удавати безтурботну нудьгу.

— Леді Вейр, — без поспіху зайшла помічниця Зіра, — дозвольте Вам нагадати про аудієнцію в імператора. Він не терпить спізнень.

Отакої! Дякую за підказку, — подумки тішилася я, знаючи слабинку ворога, проте вголос нічого не промовила, лише покірно кивнула головою й підвелася, щоб піти услід за помічницею.

Зіра пливла коридорами, мов поважна пані: спина пряма, дощечка притиснута до грудей, кроки відміряні так рівно, що, здавалося, їх можна було б рахувати. Я йшла слідом і рахувала зовсім інше: двері, повороти, вартових на кожному розі. Двоє біля західних сходів, один біля вікна з видом на двір, четверо в галереї з гобеленами. Усі вони дивилися прямо перед собою, і всі помічали мене краєм ока. Шкіряний пояс щільно тримав мій ніж, але я все одно відчувала його вагу, ніби вона була написана в повітрі над моєю головою.

Тронний зал вражав з першого погляду. Двоє вартових відчинили важкі двері й безшумно зачинили їх за моєю спиною, і я зрозуміла, що слугам наказано не виходити з бічних дверей. Вузькі високі вікна пропускали холодне денне світло, на стінах чорніли знамена з орлом, а в кінці довгої зали, на невисокому підвищенні, стояв трон із темного дерева. Таку тишу не влаштовують випадково. Я подумки відзначила це й відклала на потім: у такій залі мій шепіт мав шанс бути почутим.

Імператор сидів на троні й не дивився на мене. Він тримав у руках якийсь аркуш і читав його з виразом людини, чия увага належить державним справам, а не гостям, що приходять із запізненням на кілька секунд. Темний камзол, застебнутий під самий комір. Світле волосся, недбало відкинуте назад. Спокійні руки. І обличчя, на якому не було жодної тіні від учорашнього безсоння, жодного сліду розгубленості, жодної зморшки між бровами. Свіже, відпочите, майже сяюче.

А я, натомість, глянувши зранку в дзеркало, побачила там тіні під очима, які не приховав би жоден порошок.

Невже він спав?

Поки я до світанку рахувала тріщини на балдахіні й проживала знову й знову його губи на своїх, він просто спав? Як людина, чия совість давно не відчуває тривоги? Образа кольнула так гостро, що я мало не схопилася за ніж. Ні, не за ніж. За власну гідність, яка в цю мить була не менш гострою зброєю.

Отже, він почувається переможцем. Що ж. Я донька колишнього правителя Лємбарґії, а не дівчинка, яку можна здивувати шовковою постіллю й поцілунком після келика вина. Мене вчили тримати удар навіть тоді, коли в очах темніє. Я не покажу йому ані краплі слабкості. Не скажу жодного зайвого слова, не вдамся до гучних заяв. Навіть мовчки, навіть пошепки я покажу, що перед ним не просто покірна дівчина без голосу, а незламна. Така, якою батько пишався б, якби дожив до цього дня.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше