Шептунка: ціна слова

Розділ 5.

— Уна Вейр вимагала, щоб із нею їхала її подруга-вихованка, — маг погладжує акуратну вузьку сиву бороду, обмірковуючи, як сформулювати подальше. — Та інша дівчина не становить загрози: косоока, також з ушкодженим даром, окрім того носить блокуючі окуляри. Їх обох ми б перемістили швидко порталом, вони тендітні, але витривалі. Але вони з багажем, тому магічним переходом скористатися не вийшло. Без особистих речей вони відмовилися їхати, навіть ціною життя.

— Що за особливий багаж? — вдаю, що мене вже ніщо не дивує.

Це неправда.

За шість років правління Ворджирійською імперією, до якої я приєднав квітучу Лємбаргію й Віргілію, мені доводилося стикатися з різними труднощами. Чого лише варті магічні атаки з півночі, з Херкських крижаних земель та регулярні повстання у Віргілії. Тож дивуюся я не багажу, а досвідченому магу, який обіймає цю посаду понад чверть століття та служив трьом монархам. Невже не вистачило розуму владнати такі дрібниці одразу?

— Я розумію Ваше роздратування, але повірте, імператоре, я переміщувався туди кілька хвилин тому під ілюзією одного з охоронців. Багаж своєрідний, делікатний: вісімдесят магічних книг, що при переході через портал можуть активувати будь-яке заклинання. Частинами їх переправити теж неможливо: охочих немає, а понад п'ять переходів можуть викликати магічний сплеск. Це прикордонні землі, Херкські провінції могли б скористатися цим… — я киваю, жестом велю продовжувати, бо новини стають дедалі цікавішими, — …крім того, з ними їдуть Солдат і Кіркі.

Він замовкає, демонструючи, що відповідь завершена. Ще й виглядає цілком задоволеним собою, навмисне випробовуючи моє терпіння.

— І я, по-твоєму, повинен відразу здогадатися, хто такі Солдат і Кіркі, і чому, демони б тебе забрали, ти дозволив цій усій армії прямувати до мого палацу?!

— Це кіт і ворон, Ваша Величносте. Звичайні тварина та птах, жодної магічної нитки я не відстежив. Схоже, ці вихованки підібрали їх у тій в'язниці, тобто в Цитаделі та прив’язалися до них. Ворон рідкісний, сірий, йому щонайменше сто п'ятдесят років. Кіт у значно гіршому стані: блохи, набір різноманітних недуг, сліпе око, зламаний хвіст і неправильне зростання передньої лапи після перелому. Будь-який збій під час переходу міг би позначитися на них фатально.

Це абсурд. Я опускаюся в крісло, здається, голова зараз розколеться. П'ять років я чекав на ту, хто забрав мій спокій, а коли її нарешті знаходять, мені доводиться миритися з їхніми вибриками і очікувати невідомо стільки через облізлу ворону і блохастого кота?

Натомість як правитель озвучую:

— Прекрасно. Підготуйте артефакти. Я сам усе владнаю.

— Саме тому Вам не повідомляли завчасно, — маг говорить рівно, наче лікар. — Ваша недуга посилюється, як і магія всередині Вас. Будь-які необачні дії є протипоказані, інакше ми ризикуємо накликати зайві клопоти на імперію.

Гаразд. Він має рацію, хоч визнавати цього я не збираюся, а його зухвала поведінка обов'язково матиме наслідки, проте не зараз.

— Тримайте мене в курсі. Підготуйте кімнату в лівому технічному крилі для бранок. Радника Імберія викличте до мене.

Маг і слуга розходяться, а я вперше за останні місяці відчуваю себе в ресурсі. Тіло набуває сили, а розум чіткості та ясності від однієї звістки про те, що вона вже в дорозі. Сьогодні Уна вже буде тут.
___
Маг Фантимус Орель


 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше