Розділ 3

Аделіна

10 років тому…

Ранішнє сонце пробивалось крізь штори в мою спальню. Я наморщилась, обернулась на іншу сторону і накрилась ковдрою з головою. Проте не довго вийшло мені насолодитися мʼягким і теплим ліжечком, - задзвонив будильник. Застогнавши тягнусь рукою по телефон. Вимикаю будильник і якою б не була спокуслива думка залишитись в ліжку, знаю, що повинна вставати. Універ не прощає пропуски.

Я встаю і проводжу всю свою рутину. Душ, почистила зуби, на фарбувалась, одягнулась. Спускаюсь з другого поверху і бачу свою маму з молодшою сестрою. Аліса мовчки пʼє чай з млинцями, мама порається біля плити. Знаю, як вони стараються докладати всіх зусиль, щоб залишитися сильними, адже лише три місяці тому помер батько. Він боровся з раком досить довго, але хвороба, на жаль виявилась сильнішою. Наш тато був найкращим для нас усіх. Я дуже схожа на нього, і зовнішністю, і характером. Аліса схожа на маму.

Розумію, що задовго стою на сходах і одразу спускаюсь.

— Доброго ранку. - Я легенько всміхаюся, коли на мене переводять погляд, сідаю за обідній стіл поряд з сестрою.

Мати також старається посміхнутися.

— Доброго ранку сонечко. Як ти спала?

— Нормально. - Брехня, я не можу спати спокійно, впевнена, як і вони, але не хочу лишній раз хвилювати матір.

Вона лише киває головою. Бере в руки тарілку з млинцями і чашку кави. Без молока і цукру, вона добре памʼятає, як я люблю міцну каву. Таку саму, як батько. Переводжу погляд на сестру і розумію, що вона навіть не торкнулася їжі. І це помітила не лише я.

— Алісо тобі варто поїсти. - Голос мами лагідний, як і завжди. - Будь ласка, хочаб трохи.

Аліса підіймає погляд від тарілки, оглядає нас наче вперше бачить, а тоді легко киває головою на знак згоди. Я беру її руку в свою і трохи стискаю. Хочу, щоб вона розуміла - я поряд. Ми часто так робимо, німа підтримка.

Разом снідаємо, а тоді кожен збирається по своїх справах. Мати на роботу, я в університет, Аліса в школу. Біля коридору дивлюся на сестру, а тоді посміхаюсь.

— Я відвезу тебе сьогодні.

Аліса лише киває, бере свою сумку і виходить після того як ми прощаємося з мамою.

Ми сіли в мою машину. І тільки після цього Аліса заговорила.

— Ти не проти? - Вона дістала пачку цигарок зі своєї кишені джинсів.

Це здивувало мене. Де ж моя маленька Аліса? Але чи можу я судити її? Ні, точно ні. Їй вже 16 і зараз у всіх нас складний період.

— Ні. Якщо поділишся. - Я хитро посміхаюсь і дивлюся на сестру. Бачу теж саме здивування в її очах, проте воно швидко зникає і на її губах грає легка посмішка. Так рада бачити її такою.

Вона дістає дві цигарки і одну віддає мені. Ми вже достатньо відʼїхали від будинку тож сміливо запалюємо їх і випускаємо хмаринку диму.

— Знаєш, я рада що в мене така класна сестра. - Аліса посміхається мені.

— Класна бо я закурила разом з тобою? - Кидаю швидкий погляд на неї.

— Класна бо ти завжди підтримуєш мене. - Вона подивилась на мене з такою вдячністю. - Знаєш не всі сестри такі.

Щож це приємно чути але я нічого не кажу. Зупиняюсь за два квартали від школи, дивлюсь на годинник.

— В нас є 10 вільних хвилин. - Аліса лише киває у відповідь, а тоді дивиться на мене таким поглядом наче хоче щось запитати але не наважується. - Що таке? - Знаю, що вона хоче мене про щось попросити.

— Мама сьогодні в нічну зміну. - Вона знову затягується цигаркою і видихає дим через опущене вікно. - Можливо ми влаштуємо собі вечірку? Лише ти і я. Як колись, наберемо смаколиків, чогось випити. - Вона одразу дивиться на мою реакцію і я розумію, що означає це "чогось випити".

— Гаразд. Але сьогодні я затримаюсь в університеті і буду близько шостої години дома.

Аліса посміхається і з вдячністю киває. Тоді коли ми докурили даю їй мʼятну жуйку і підкидую її до школи. Досі дивуюсь, як швидко йде час.

Думки знову тікають від мене до мами. Знову нічна зміна… Після втрати батька вона знайшла підробіток і виходить на нічні зміни в заклади швидкого харчування. Вона хороший дизайнер інтерʼєру, але зараз не може знайти клієнтів. Не можу засуджувати її. Натхнення зараз віднайти складно.

Решта дня минає достатньо швидко. Проте я чекаю останньої пари, адже це урок психології. Мій улюблений предмет і викладач. Усі дівчата дивляться на нього з таким захопленням. Щож їх можна зрозуміти. Викладач психології наймолодший з усіх викладачів. Йому 34 і він не заміжній, а ще дуже привабливий. Завжди одягнений в сорочку і класичні штани. Коротке темне волосся, густа борода і темно карі очі. Він виглядає завжди строгим але це тільки так здається, бо коли він починає вести лекцію - голос його ніжний і рослаблений. Думаю йому подобається його робота. Але він не тільки викладає психологію. Містер Ешфорд. Марк Ешфорд. Став моїм психологом коли я втратила батька. Тільки завдяки йому я ще досі тримаюсь. І моя сімʼя також. Містер Ешфорд був декілька разів в нас на вечері. Мати після цього почала значно краще почуватися, коли вони більше години розмовляли про все що трапилось. І він не хоче брати за це кошти. Мама каже, що в нього золоте серце.

Пари закінчились і за проханням містера Ешфорда я залишаюсь після дзвінка. Він попросив, щоб я прийшла до нього в кабінет. Моє серце тремтіло. Я чекала цього моменту тиждень. Стукаю в двері і привіткриваю їх, тоді заходжу. Викладач сидить за своїм столом і заповнює якісь документи.

— Я прийшла як ви і просили.

Він підіймає погляд на мене і кутик його рота тягнеться догори. Ця легка посмішка заставляє моє серце пришвидшуватись.

— Проходь Аделіно. І зачини двері будь ласка. - Він підводиться зі свого місця, обходить  свій стіл і підходить до мене. Його руки тягнуться до моєї талії і я дозволяю себе обійняти. Обійми завжди заспокоюють мене. А тоді він робить те чого я зовсім не очікувала. Пальцями він підіймає моє підборіддя, щоб я поглянула на нього. - Сподіваюсь ти не проти. - Його губи накривають мої. Поцілунок такий ніжний і він чекає моєї реакції. Тіло моє наче тане. Я відповідаю на поцілунок і дуже надіюсь, що нічого не зіпсую. Це не перший поцілунок, але перший з моїм психологом. Тоді Марк міцніше притягує мене до себе. Його руки блукають моєю спиною, спускаючись все нижче. Але перш ніж він опустить їх надто низько я відходжу на один крок назад.