Розділ 2

Аліса

Я сиджу за своїм робочим місцем. Фотографія мого будинку лежить в конверті поряд. Складно зосередитися навіть на звичайних речах. І все ж намагаюсь обробити фото на замовлення, які мені відправили, поки Еллі фотографує дівчат на студії.

Розумію, що так працювати не зможу, знову дістаю з конверту фотографію і розглядаю її. Будинок такий, як я його памʼятаю. Цегляні стіни пофарбовані в бежевий колір, а криша в синій. Великі панорамні вікна, які відкривають вид на доріжку з газоном, мати сама посадила всі маленькі кущики. Колони біля входу будинку і двері з темного дерева. І звісно ж гараж. Досі не вірю, що не була там вже цілий рік.

В нас був хороший будинок. Мама була дизайнером інтерʼєру, сама все оформила і спроектувала наш дім. Вона його любила.

Спогади знову захопили мої думки. Час коли ми були щасливі разом, допоки одне горе за іншими не знищило мою сімʼю. Аж поки я не залишилась одна.

І тільки зараз я дещо помітила. Зовсім маленька річ, яка не кидається одразу в очі. Малюнок. Крейдяні чоловічки, які намальовані на нашій доріжці. Їх не одразу помітно. Крейда біла і наша доріжка з світло сірої бруківки.

Морозець проходить моєю шкірою. Четверо чоловічків тримаються за ручки і посміхаються. Стоять в ряд від найвищого до найменшого. Я ближче приглядаюся до фотографії і мені моторошно. Хто б це не зробив, він хотів щоб тільки я помітила це.

Знаю точно, що коли я була там востаннє їх не було. Я так зосередилася на фото, що навіть не помітила як до мене підійшла Еллі.

— Ти вже закінчила обробляти ту партію фото, які я тобі надсилала?

Я смикнулась від неочікуваності.

— Все гаразд? - Еллі зацікавлено дивитися на мене і переводить погляд на фото в моїх руках.

— Так, ем… ну я майже закінчила. - Знову дивлюсь на фотографію. - Слухай це мабуть прозвучить дивно, але поглянь.

Даю їй знову фотографію в руки.

— Що не так?

— Чоловічки. Ну тобто малюнок з крейди. Я впевнена, коли була дома, що не бачила їх. Хіба тобі не здається це дивним?

Подруга спершу приглядається до фотографії, тоді знову до мене і важко зітхає.

— Слухай, я розумію ти ще стресуєш після втрати мами, але це могли зробити будь які діти. Діти завжди граються крейдою і малюють де завгодно. Хіба ні? - Вона віддає мені фотографію. - Ти була дома востаннє рік тому. Я не бачу тут нічого дивного.

Знову беру фото до рук і одразу ховаю її в конверт, обертаюсь до монітору спиною до подруги. Еллі не розуміє.

— Так, так мабуть ти маєш рацію.

Проте я відчуваю, щось не так. Я отримую фото свого будинку з крейдяними чоловічками на дорозі, без маркування, імені і адресу відправлення. Хтось точно знає в якому місті я зараз живу. Знає, де моя квартира. Це не дає мені спокою.

Еллі досі стоїть поруч. Кладе руку мені на плече і нахиляється. Її довге біляве волосся опускається мені по руці. Від неї завжди чудово пахне ванільними духами. Вони солодкі і лоскочуть мені ніс. Дівчина розвертає мене до себе, так щоб бачити моє обличчя. Кладе другу руку мені на інше плече і трішки стискає. Її голубі очі, наче безхмарне небо, впиваються поглядом в мої, зовсім протилежні, темно карі очі.

— Думаю нам варто сьогодні розвіятися і сходити кудись випити. - Вона посміхається мені своєю наймилішою посмішкою адже знає, що так я їй не зможу відмовити.

— А твій хлопець? Здається ви зараз щовечора разом. - Зовсім нікуди не хочеться йти, тому надіюсь, що захоплення її новим хлопцем мене врятує.

— В сраку Джека. Він такий набридливий. - Вона завертає очі.

— Ви ж тільки тиждень разом, а він вже набрид тобі? - Я не можу стримати посмішку.

— І що? Джек хоче надто багато моєї уваги.

І як на підтвердження її слів в неї в кишені вібрує телефон. Тільки зараз вона відпускає мої плечі і дістає телефон, але я досі відчуваю тепло її рук

— Про вовка промовка. - Еллі посміхається і показує екран телефону. Там декілька повідомлень від Джека.

« скучаю :( »

« подзвони мені Еллічко»

« я знаю куди ми сьогодні сходимо, тобі сподобається :) »

Бачу останнє повідомлення і думаю чи не відмовиться моя подруга від щойно запропонованого запрошення випити? Навіть не знаю чого хочу більше. Здається лише декілька секунд тому я думала про те, що хочу як можна швидше потрапити додому і побути в тиші. Але зараз пропозиція піти кудись з найкращою подругою і відволіктися звучить не так вже і погано. Переводжу погляд з екрану на неї. І на моє здивування Еллі просто ховає телефон назад в кишеню своїх джинсів.

— Як я вже казала, в сраку Джека. Сьогодні ми йдемо в наш улюблений заклад і я пригощаю!

Не можу стримати усмішку. Я рада, що в моєму житті залишилась хоча б одна близька людина.

Решта дня проходить доволі швидко. Еллі має ще дві фотосесії в нашій студії, а я за цей час закінчую обробку всіх фотографій. Я люблю свою роботу. Комусь вона здається нудною і одноманітною. Але це не так. В мене багато замовлень завдяки Еллі. Завдяки їй я можу займатися справою, яку люблю.

Ми познайомились на першому курсі коледжу. Вона пішла на фотографа, а я на графічного дизайнера. Коли в нас були заняття по ретуші фото, я дізналася про Еллі Келовей. Саме її фото попались мені. І вони так сподобались мені. Вони були ідеальні. Я набралась сміливості і попросила викладача надіслати її електронну пошту, щоб самій відправити результат своєї роботи. І Еллі дуже сподобалось те що я зробила. Так ми і почали спілкуватися, а потім це переросло в міцну дружбу. Після довгого періоду, коли я нікого не підпускала до себе через втрату рідної сестри, спілкування з нею стало наче подихом свіжого повітря. Мама була дуже щаслива, коли я розповіла, що в мене появилась подруга. Відтоді ми не розлучні.

Еллі з досить багатої сімʼї. Її батько допоміг відкрити власну студію, а мене влаштував у свій офіс де я і працюю вже пʼять років ретушером і графічним дизайнером. Я обробляю фото моделей, яких фотографує моя подруга для просування бренду одягу свого батька. А також займаюсь оформленням реклами. Містер Келовей дуже хороший чоловік. Він став для мене наче другий батько. Після того як я в 15 років втратила свого. Десять років минуло, а моє серце досі стискається від болю, коли згадую його.