Корпус Хижака дихав каменем і напругою. Тут не було ні вікон, ні затишних світильників — тільки ряд смолоскипів, що кидали мерехтливе світло на кам’яні стіни, мовби на обличчя звірів. Атмосфера давила плечі, змушувала вдихати вогкість і порох війни.
Радослав сидів серед новачків на кам’яній лаві, його долоні стискалися в кулаки. Біля нього, похмуро згорбившись, мов лев перед стрибком, сидів Святогор. Обоє чекали, поки тренер-командор Урун, сивий як сіль, пройде перед строєм і заговорить:
— Ви тут не для того, щоб вас любили, — сказав він голосом, що наче різав по каменю. — Ви тут, бо фронт не прийме слабких. Корпус Хижака вчить не магії, а виживанню.
Його очі ковзнули по Радославу.
— Ти. Вогонь у крові й на плечах. Покажеш, що можеш, чи даси цьому згаснути?
Радослав глянув йому просто в очі.— Покажу.
— То вийди.
Здригнувшись від крижаного голосу, Радослав ступив у центр арени. Кам’яна підлога розсунулася, відкривши невелике коло, мов паща чудовиська. З протилежного боку вийшов інший новачок, з коротким чорним волоссям і татуюваннями піску на руках.
— Бій! — крикнув Урун.
Не встиг Радослав вдихнути, як хлопець кинув у нього хвилю піску, яка різала шкіру, забивалася під одяг, сліпила очі. Радослав відчув жар у грудях — інстинктивно відпустив вогонь. Спалах! Полум’я лизнуло повітря, згрібаючи пісок у хмару жаркого пилу.
Хлопець закричав, втрачаючи рівновагу, але Радослав не зупинився: вогонь у його жилах ніби підказував, як рухатися. Він стрибнув уперед, перехопив руку суперника, повалив його на землю й приглушив ударом кулака.
Командор Урун хитнув головою.— Грубо. Але виживеш.
Радослав витер кров з губи. Десь на лаві Святогор гиготів, б’ючи кулаком по дерев’яній дошці.— Оце бій! — вигукнув він.
Та Урун глянув на Святогора з холодом, що міг заморозити ціле поле.— Думаєш, смішно? Твоя черга.
Святогор підвівся, вогонь уже плямував його долоні, але очі світилися азартом. Він ступив на арену, немов на сцену вистави.
Святогор підвівся, широкоплечий, упевнений у собі, полум’я вже грало між пальцями. Він ступив на арену, мов на сцену вистави, підморгнув Радославу:
— Дивись і вчися!
Та з протилежного боку з’явився не такий самий новачок, як вони бачили досі. Цей був старший, уже учень Корпусу, з темними татуюваннями, що покривали йому груди, шию і навіть половину обличчя. Він йшов спокійно, немов на прогулянку, а його очі світилися внутрішнім вогнем, який не можна було сплутати з аматорською магією.
— Сьогодні випробуєш справжню силу, малий, — сказав він низьким голосом, ніби розламуючи камінь.
Святогор ковтнув слину, але не відступив.— Та я з драконами бився, — огризнувся він.
— Дракони — це звірі. А я — людина, яка знає, куди бити.
Командор Урун дав сигнал, і одразу ж весь зал заповнився жаром. Святогор спробував атакувати першим, кинувши вогняний кнут, як завжди, але його супротивник легко відбив полум’я, закрутивши його навколо себе, мов хижий танок.
— Вогонь має підкорятися, — мовив він, і Святогор побачив, як власне полум’я повернулося до нього і обпекло йому плече.
Святогор закричав, відскочив, але досвідчений маг уже був поряд. Його долоня вдарила Святогора в груди, мов кам’яний молот, збивши його на коліна.
— Вчись! — рикнув супротивник. — Бо помреш у першому ж справжньому бою.
Святогор підвівся, тримаючись за обпечене плече, очі його палали люттю й соромом.
— Я... ще не закінчив!
І знову спробував атакувати, але противник знову відбив його удари, цього разу без жодного напруження, показуючи, як величезна прірва лежить між ними.
Командор Урун підняв руку, зупинивши поєдинок.— Досить. Святогоре, запам’ятай: твій запал хороший, але ти повинен навчитися його спрямовувати. Інакше — він уб’є тебе.
Святогор стояв, важко дихаючи, але кивнув.— Зрозумів, командоре.
Той усміхнувся ледь помітно.— Для цього ти й тут.
Командор Урун знову кинув погляд на Святогора, який ховав обпечене плече й стогнав від болю. Обпечена шкіра лущилася, а біль був такий, що навіть найтвердіший воїн би скривився.
— Хлопче, — сказав командор, — твій вогонь сьогодні тебе підвів. Але не переживай.
Він махнув рукою до помічника.— Проведіть його в Корпус Світла. Там його полікують — такий опік новачок не візьме.
Святогор опустив очі, зціпивши зуби від сорому й болю, але кивнув.— Так, командоре.
Його підхопили під руки і вивели.
Олесь тим часом стояв на іншій навчальній арені, де показував своє мистецтво перед наставниками Корпусу Світла. Тут не було боїв — тільки розкладені поранені тварини-манекени, зроблені з напівживих глиняних істот, у яких билася магічна імітація крові.
Йому дали завдання залікувати три «поранення» на різних моделях, причому встигнути за короткий час. Олесь доторкнувся до першого, закривши очі, і його магія природи розквітла зеленим сяйвом, що потекло по штучному тілу, загоюючи розрізи.