Шепіт тіньового слова

Глава 2 Розділ 2. Випробування Вежі

Столиця — Піднебесся Діамантового Палацу — здіймалася перед очима, мов казка з дитинства, яку раптом дозволили прожити насправді. Над головами леветував палац королеви, збудований з магічного кристалу — він обертався у світлі сонця, переливався кольорами і кидав тіні, що здавались благословенням.

Друзі стояли мов заворожені. Радослав, Хельга, Олесь і Святогор — разом з десятками інших новачків, які приїхали з різних куточків князівства. Серед них також були Ладан і Ведана. Вони приїхали раніше, але тримались осторонь. Їхня присутність відчувалась лише іноді — мов тіні минулого, які чекали нагоди втрутитись у майбутнє.

Натовп юнаків і дівчат різного віку зібрався під аркою Вежі Відбору — чорної, витесаної з обсидіану споруди, що височіла, мов вирок. Вежа мала самосвідомість і перевіряла кожного, хто ступав у її простір. Тут не було “пощастить” — лише правда, гідність і сила духу.

Перед ними виступив сивочолий чоловік у військовому камзолі з білими смугами — це був архимаг Ордену Сервол, головний куратор відборів:

— Вітаю вас, носії надії князівства. Ви тут — не тому, що ваші батьки багаті, чи ваші родини впливові. Ви тут, бо  ви майбутнє цієї країни, люди що здобули силу і прагнуть ділитися нею і покращувати свої навички!

Позаду нього стояли наставники — п’ятеро старших магів і двоє офіцерів. Серед них виділялись:

  • Магістр Міра, висока темношкіра жінка з очима, які здавалися наскрізь бачити душу. Вона керувала Корпусом Дзеркал, сюди попадали маги ілюзій, ментальної магії і ясноведення.
  • Магістр Волех, бородатий і гучний, представник Корпусу Хижака, вихідці цього корпусу перемагали не тільки запеклі бої бої, але і війни за часту сюди попадали маги стихійної магії. За часту пушечне м'ясо, але буває що і майбутні генерали.
  • Магістр  Чапрум, молодий років трицяти, але вже на такій посаді, представляв Корпус Неба, тут частіше навчались ті хто опанував свою силу яку хотіли розвивати як ремесло, а не бойову діяльність ті хто в майбутньому робили артефакти, захисні механізми, або взагалі мішочки порчі, що могли допомогти перемогти ворогів до бою. Також маги що підіймали землі в небо, будували кораблі, що літають або ниряють під воду колись тут навчалась королева.
  • Магістр Діана, її Корпус Світла шукав магів, що отримав рідкісний дар зцілення. Насправді такий дар міг бути у магів різних напрямків: від стихійних вода, вогонь, земля, повітря... До магів створення - природа, кристали, піскиі тп і навіть найрідкісніша магія світла. Але не в кожного відкривався цей талант.
  • Магістр Грегор, представляв Корпус Створінь, тут навчали магів що вміло призивали елементалей, магів метаморфози як та загадкова жінка, що перетворилась в дракона біля дому маркіза. Але презирала некромантію. Темна магія взагалі заборонена і не вивчена так як в князівстві всі такі маги вигнанці.
  • Офіцерка Дора — світловолоса жінка в обладунках, відповідальна за Вищий Кадетський Орден Офіцерів.
  • Офіцер Джуг — він стояв поряд Дори. Ніхто не знав хто він. Ходили чутки що він відповідав за шпигунство і розвідку в інших країнах.

 

Радослав ступив під арку Вежі, з карману вилетіло запрошення на участь. Темрява ковтнула його, наче ніч над вогнищем. Повітря всередині було густе, мов з попелу й туману. Але він не боявся. Принаймні — ще ні.

«Тут немає істини, крім твоєї», — прозвучав голос. Не ззовні. Всередині. Він відчув, як щось зачепило його пам'ять, витягло першу рану — образ матері, покритої потом і стражданням, тоді коли вона була хвора, тоді коли він не міг нічого вдіяти.

Темрява перед ним почала набувати форми. Вона стала ним. Його копією. Тіньовий Радослав підійшов ближче і прошепотів:
— Ти не зможеш врятувати їх усіх. Ти вже одного втратив.

Він побачив Добрика. Його тіло. Його очі, які вже не мали страху — бо не мали життя. Він стиснув кулак. Тінь напала. Але він не захищався магією — лишив її позаду. Радослав вдарив у серце своєї копії — кулаком, з усією люттю, яку зібрав з дитинства, з кожної втрати. Тінь розсипалась на попіл. Вежа загорілась зеленим світлом. Його пройняв холод, але Вежа прийняла його.

Святогор ішов слідом. Вогонь у його жилах відгукнувся одразу. Вежа загорілась червоним, а полум’я розійшлося довкола, наче знало: прийшов свій.

Та перед ним постала зовсім інша тінь — його батько. Герой, екс-генерал, і... тиранічний крикливець. Постать у формі стояла над ним і шепотіла:
— Хочеш слави? Але ти — клоун. Танцівниці, борделі. Ти не гідний мого імені.

Святогор спершу затулив вуха. Потім заплакав. Потім — розсміявся.
— Ти мені ніколи не був батьком. Але я — я собі буду. І королівство мене ще згадає!

Вежа тріснула червоним вибухом і впустила його далі.

Олесь ішов, немов крізь бурю. Йому Вежа не показала облич, лише — запах лікарень, страх, дим пожеж. Плач брата. Шепіт:
— Вона не любила тебе, вона боялася тебе. А тепер і Ведана тебе не хоче...

Олесь не відповів, лише простягнув руку — з неї виросла квітка. Вежа мовчала. Але відкрилась.

Хельга стояла мовчки. Перед нею — ковальня. Її матір, що кричить, що вона нездара, і ніколи не зможе викувати меча навіть нормальної підкови. Але вона вдарила молотом по наковальні з такою люттю, що кристали в стінах Вежі заспівали. Її прийняли без сумніву.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше